Розділ 3.

День видався стомлюючим, враховуючи, що в своєму світі ми пішли вночі, прийшли сюди, тут ранок. Плюс купа чимала подій звалилася на наші плечі, тому після відходу брата я провалилася в неспокійний сон. І як зазвичай буває, сам сон пам'ятаю смутно, пам'ятаю лише аквамаринові очі, які нахабно висмикнули мене зі сну.

- Фортіс, відчепися! Так встаю я вже.

Витерла долонею мокре обличчя і встала з ліжка. Кинула порожній погляд по кімнаті і скривилася. Ні, мене все влаштовувало. Хоч і звикла в своєму житті до розкоші, але ніколи не було вибагливої. Просто все ж сподівалася, що все Етоо виявиться сном. Але на жаль, ці прісні стіни, нічим не прикрашені і цей письмовий стіл, який здавався недоречно у маленького вікна. Все це було реальністю.

- Рит, ти готова?

В кімнату, як зазвичай ввалився Макс. Подивився на мене не досить виштовхав у ванну кімнату вмиватися. Так, на мене навалилася апатія.

- Рита-а-а! Я їсти хочу!

- Так йду я вже!

Почухавши наостанок за вушком Фортіс, поспішила за братом. Коли він голодний, він завжди злий. Але краще б ми нікуди не йшли. Такого доброго ранку нам ще ніхто не бажав!

- Гр-р!

- Ну і запах з-зо рота! - Не ну правда, вони тут що, ікла не чистять? Навіть рукою перед носом помахала, видно я перебоялась цієї ночі.

- Ну і смілива! - захоплено обурився цей птеродактель.

- Дай пройти! - втрутився в нашу розмову брат, на його слова дракон ощирився, Макс відразу засунув мене за спину. Думаю, це навряд чи допомогло, але турбота брата була приємна.

- Ну раз не бажаєте подивитися прибуття інших учнів, то можете йти звичайно.

Дитяча витівка, але вона спрацювала. Ми хотіли подивитися на тих хто прибуде. Ми тільки переглянулися і зрозуміли один одного без слів. Сніданок скасовується.

Ми поспішили до того місця, де з'явилися самі і захопленням завмерли не доходячи кілька метрів, юлаго на наше щастя, ми зупинилися прямо під деревом і не привертали до себе увагу.

- Символи, вони іншого кольору! - прошепотіла я, спостерігаючи як вони набирають білосніжне сяйво.

- Бачу! Наші мали різні відтінки і найяскравішим був зелене. Думаю нам варто з'ясувати значення цього.

- Можливо ти маєш рацію, але не уявляю як ми це зробимо.

- Думаю, світи не особливо відрізняються способом зберігання знань. Треба знайти бібліотеку.

- Дивись, - я затамувала подих, так як сяйво стало розвіюватися і в сяйво переді мною постало чотири білокрилих красенів, шалено між собою схожих блондинів.

- Зависла?

- А?

Тільки тепер зрозуміла, що пялілась довго не відриваючись. Це немов побачити ангелів або свого кумира в небесному сяйві. Дух захоплювало неймовірно.

- Вітаю Вас Діти неба, в нашій Льотної Школі Кенгоріма!

Але не встигли ці красені зійти з постаменту, як портал засяяв пурпуровим сяйвом. І все б нічого, але такі вступники з'явилися з шумом і з ... бійкою!

- Вітаю Дочок Ночі в Льотної школі Кенгоріма.

Тихо захихотіла спостерігаючи за очманілий особою брата, він в усі очі дивився на вчепилися в шевелюри один одного двох брюнеток. Цікаво, що вони не поділили в момент перенесення?

- Максим, слину підбери, - пхнув брата ліктем, на що він обурено пирхнув.

- Так, нудно нам не буде!

- Про що ти?

- Діти неба, дочки ночі ...

- Вітає Синів Степу ...

- І ось, зелененькі чоловічки! Рита, так ми тут як комашки серед них! Як мені захистити від усіх них тебе?

- Максим, припиняй драматизувати! Ми ж тут не воюватимемо! - він на мене так глянув, що у мене мурашки по шкірі пішли. Він серйозно думає, що нам доведеться воювати з усіма цими нелюдами?

- Рит, як в нашому світі ставляться до всього невідомого? Ми для них інопланетяни! Все незнайоме лякає! Необнадежівайся, нас не чекають легкі шляхи. Йдемо вже їсти, ми досить побачили.

Після сніданку зайшли погодували Фортіс і вирішили прогулятися по околицях. І знаєте що ми знайшли прямо за моїм гуртожитком? Не здогадуєтесь? Правильно! Її рідну, Бібліотеку. Колиска всіх знань.

- Макс, ти теж це бачиш?

- Бачу! Подивимося?

Ми переглянулися і я пішла за братом, двері рипнули під нашим напором. Чхнула від пилу, що посипалася на наші голови.

Коли пил села, ми нарешті змогли побачити простір навколо нас. А подивитися було на що. Чого тільки коштували фрески на підлозі, дракони немов живі скалили свої зуби, а наїзники на них виглядали страхітливо.

Стеля - його ніби взагалі не існувало. Над головою пропливали білі хмари. Прозорий купол? Або дійсно ми під відкритим небом?

- Божечки, скільки тут книг? Як ти збираєшся шукати тут хоч якусь інформацію?

Брат мовчав і похмуро обводив полки поглядом. Його невдоволення відчувалося шкірою. Я підійшла ближче і торкнула його за плече, але він продовжував оглядатися.

- Рит, пішли звідси, кажись нам тут не раді!

- Хто не радий?

- Ми не одні! Я відчуваю це і наше вторгнення порахували неприйнятним. Підемо, відвідаємо ці стіни трохи пізніше!

- Гаразд, раз ти так вважаєш!

Я і правда стала відчувати на собі чужий погляд і це стало напружувати, сперечатися з Максом не стала і поспішила за ним на вулицю, де нас вже чекав ще один сюрприз.

- Хто тут у нас?

Про кут будівлю сперся блондин, тільки крил було не видно за його спиною. Поруч в такій самій позі упершись об стовбур дерева стояв другий. Де ж ще два?

- Брат, і це заради них, ти притягнув нас сюди не відпочиваючи?

З двох сторін від нас підійшли ще два. Так, не дарма кажуть, що зовнішність може бути оманлива. Шансів у нас було мало розуміла це і я і мій брат.

- Чого ви домагаєтеся? Вчотирьох на двох ... Сміливе рішення!

- Хлопчисько! Так як ти смієш?

- Смію що? Говорити очевидні речі?

Я смикнула Макса за руку, але він мовчки засунув мене за спину. Брат готувався до бійки. Ситуація виходила з-під контролю. Хлопці перетекли в стояче положення, розслабленість з їхніх тіл як рукою зняло. Мій брат один не справиться з ними якщо справа дійде до бійки. Мої слабкі здібності в карате не допоможуть йому. Та й він не дозволить мені втрутитися.