Два полюси

Частина 11

Три дні вихідних попереду. Ми перед цим не бачилися з Олегом цілих два тижні. Смс і відеозв'язок не можуть замінити живого спілкування з коханим, його дотиків. Вже під'їжджаючи до відпочинкового комплексу, який знаходився далеко за містом, я зрозуміла: якщо у тебе немає мільйон на рахунку, тебе не впустять тут і кави випити.
Біля вїздних воріт Олег зупинився і опустив скло. До нас відразу підбіг швейцар.
- Рурич. Олег., -проговорив він нейтральним тоном і простягнув документи.
Швейцар швидко знайшов на айпад дані:
- Рурич Олег Владиславович, номер люкс на двох. Перепрошую за затримку, гарного вам відпочинку.,- професійним тоном, яким він зустрічає всіх гостей відповів швейцар, натиснув кнопку на пульті та ворота вмить відкрилися.
Їдучи по ідеальній дорозі серед лісу за містом я звичайно здогадувалася, що ми навряд будемо жити в хижині лісника, але розкішні ландшафти та фонтани, які ти бачиш відразу як проїжджаєш ворота вражають.
- Як така краса може бути схована серед лісу?,- вражено проговорюю я.
- Не погано, як для України,- цілком спокійним тоном відповідає Олег,- Але це далеко не Монако, або навіть не Італія.
Мені стає трішки ніяково за мою бурхливу реакцію тому решту двадцять хвилин, які ми їхали від воріт то входу у готель я мовчу.
Як тільки ми під'їхали до нас відразу підбігають два лакеї. Один допомагає мені вийти, інший бере в Олега ключі від авто.
- Ну що ж , - усміхається своєю найчарівнішою усмішкою Олег до мене, -Нехай почнуться вихідні! За багаж не турбуйся. Його занесуть в номер.,- обіймаючи мене за талію ми пройшли в середину до реєстратури.
- Олег Владиславович, -вимовляє дівчина відразу до нас, як тільки ми підійшли,- Ми раді вас вітати у нас. Прошу ключі від номера. Водій завжди до ваших послуг.
- Ми тільки з дороги. ,- відповідає їй Олег, - Може перекусимо?,- вже до мене звертається.
- Я б залюбки. Дуже зголодніла.,- відповідаю коротко. Страшно знову вимовити якусь нісенітницю, що б ще й дівчина з рецепції подумала, що я "заєць" який не зрозуміло як тут опинився.
- Ми в ресторан. Водій нехай чекає нас за пів години,- байдуже їй відповівши Олег повів мене в бік ресторану.
- Ти тут бував раніше?,- вирішивши, що перед Олегом то мені точно не потрібно соромитися, нарешті відійшовши від всіх спитала я.
- Так. Декілька разів. Тут в батька доля в акціях. Тому, якщо я не можу витягнути тебе закордон, то лише тут є місце, яке варте того, що б такий прекрасний трудоголік відпочив,- сказавши ці слова, він притиснув мене до себе серед холу і пристрасно поцілував.

Вже доївши обід я мимоволі сама до себе усміхалася не віривши своєму щастю. Як же страшно щось зіпсувати. Десь лишнє сказати. Образити. Коли все так чудово, то аж страшно робиться.
Передчуття мене не підвело. Як же скоро я зрозумію, що все складалося надто добре, що б бути правдою.
Але зараз я сиділа навпроти свого коханого і слухала його розповіді.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше