Два полюси

Частина 15

-Ти де!!?? Зі мною ніхто не сміє так себе вести! , - кричав Олег вбігаючи у ванну кімнату. - Ти ще не знаєш із ким зв'язалася! Один мій дзвінок і ти назад повернешся туди, звідки приїхала! Я тебе в порошок зітру!!!!
По кроках, які відлунювали у воді, я зрозуміла, що він підбіг до відкритого вікна. "Поки все за планом. Головне себе не видати",- думала я переривчасто дихаючи за ширмою. "Ще трошки та він побіжить на вулицю. Будь ласка! Ну чому ти не ідеш в ту сторону де я кинула сорочку?.
Олег виключив воду, яка весь цей час лилася у ванну і кімната наповнилася тишею.
Я не чула його кроків, а значить він досі тут.

"Може він мене вже помітив?!", - крутилося у мене в голові, - "Він не повірив, що я могла випригнути у вікно! Що зі мною зараз буде??"
В ті секунди мені здавалося, що я навіть дихаю заголосно.
Зараз, ще секунда і він відкине ширму і схопить мене.

Але нічого не відбувалося.

Від цього мені було тільки страшніше. Адреналін, який керував моїми діями і надавав силу по трошки відпускав, а на його місце приходив страх, який я вже не могла контролювати.
Нарешті почулися кроки.
"Вийди нарешті вже звідси! Давай! Телефонуй усім своїм спільникам! Та навіть в поліцію телефонуй! Тільки вийди!" - безперестанку благала я подумки.
Олег зі злістю змів усе з туалетного столика і попрямував з ванної кімнати.
"Нарешті! Ще трошки й можна буде постаратися непомітно прослизнути до виходу" - подумати легше ніж зробити.

Від страху я заціпеніла на місці.

Не знаю скільки часу я так стояла і не рухалася, все ще тримаючи в руках той бісів ноутбук доки нарешті змогла зробити хоча б крок.
Мені здавалося, що кожен мій крок іде відлунням по всьому шале. Коли підійшла до дверей я була  готова розревітися, збагнувши, що Олег знаходиться в спальні. Що б пройти до вхідних дверей необхідно якось пройти крізь спальню.

"Спить? А може чатує на мене, як дикий звір?"
Від цих романтичних вихідних я чекала чого завгодно, але тільки не того, що мій хлопець гонитиметься за мною з погрозами.
"Хай буде що буде! Якщо я не зроблю хоча б спроби втекти, то він в будь-якому разі мене виявить. Тому досить нити. Давай!!!!!!" , - і я побігла. Побігла, як напевно ще ніколи не бігала.
- С*** !, - закричав Олег, — То ти весь час була тут!!!
Я чула як він зірвався з ліжка і побіг за мною.

"Двері! Нарешті!" , -  Тягну за ручку....., а вони закриті..... ЗАКРИТІ! "Просто поверни засув!!!!" - кричав мені внутрішній голос.
- Давай!, - ланцюжок легко піддався і я зі всієї сили відкрила двері.
Було запізно. Я не встигла і кроку ступити на вулицю, як рука Олега схопила мене за плече і потягнула назад.
Бувши в стані афекту, я розвернулася і з усієї сили яка в мене лишилася, вдарила Олега по голові ноутбуком, який досі по не зрозумій причині тягнула з собою. Від удару ноутбук розвалився навпіл. Олег впав на землю, а з обличчя у нього стікала кров.
 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше