Частина 16

Олег лежав непритомний переді мною, а кров, що продовжувала стікати по його обличчі вже перетворювалася на маленьку калюжку.
"Я що його вбила?" , - промайнуло у мене в голові.
Всі сили мене покинули. Я впала на коліна й заридала.
Що тепер робити? Мене посадять! І посадять надовго! Я раптом почала істерично сміятися.
- Дурепа, Рурич за свого сина з тобою таке зробить...... що ти ще сама жалітимеш, що тебе не посадили. , - говорю сама собі.
- Давай оживай! , - і штовхнула Олега ногою.
-Ммммммм , - простогнало, як я була ще хвилину тому переконана мертве тіло Олега.
"Живий? Живий!!!!!", - в секунді піднялася на ноги, підбігла до столу де стояла ваза з квітами, викинула квіти на підлогу, а воду з вази вилила Олегу на голову. "Давай, прийди до тями!"
- Що тут.... блін.....,- почав не розбірливо Олег. , - Це що кров? Що ти зі мною зробила? , - він хотів піднятися, але сильний головний біль моментально змінив його плани. Він лежав не рухаючись на підлозі. Все на що він спромігся, це повернути голову в мій бік.
По його обличчю було зрозуміло, що зараз посиплються образи та погрози в мою сторону. Але я вже не мала, ані морально, ані фізично сили їх слухати:
- Якщо ти зараз відкриєш рот, то я знову тебе вирубаю! Я в повній жопі, тому не раджу мене зараз злити! , - сама не впізнавала свій тон, з яким промовила ці слова. А головне, я щиро вірила, що зможу виконати погрозу.
Ще секунду тому погляд Олега був сповнений ненависті. Тепер він дивився на мене, ніби бачив вперше.
- Навіть не думай, що зараз розіграєш втрату пам'яті. Це таке кліше, що аж не цікаво. - спокійним врівноваженим тоном промовила я.
- Еля, але я тебе дійсно не впізнаю , — по його голосу було зрозуміло, що йому дуже боляче. Рана все ще кровоточила. Каплі крові повільно стікали по його обличчю на підлогу.- У тебе виявляється є характер. , - він спробував усміхнутися, але це було більше схоже на гримасу, — Ти добре прикидалася.
- Та пішов ти!
Ніби на автоматі я підійшла до вхідних дверей, які весь цей час були відкриті та закрила їх. Олег навіть не спробував мене зачепити коли я проходила поруч. Судячи з його стану, він навряд зможе підвестися найближчим часом, тому боятися його зараз немає сенсу.
"Вже все сталося. Назад час не повернути, тому нема чого зараз себе жаліти" , - прокручувала я одні та ті ж слова по кругу в голові.
Я не садист тому розуміла, що Олегу зараз необхідна медична допомога. Але пустити своє життя під укіс остаточно я не готова.
Мені ще немає навіть тридцяти.
З його зв'язками і фінансами про справедливий розгляд справи можна забути.
Прямуючи до спальні я вже знала що зроблю.
- Іншого виходу нема. ,- прошепотіла я. Відкрила маленький клатч, який брала з собою на вечерю, дістала мобільний телефон та набрала номер.