Два полюси

Частина 20

"Чому мені не приємно, що в Ігоря хтось є? Я сама тільки кілька днів тому зустрічалася з його братом. Нічого не розумію", - розмірковувала я їдучі в таксі додому.

Ігор хотів мене підвести, але я навідріз відмовилась.

"Це все шок! Це пережитий шок! Мене притягує до мого рятівника. От і все."



Я ще тиждень пропрацювала вдома. Але не тому, що боялась зустрічі з Олегом. Мені на нього чомусь було абсолютно все одно. Він не викликав у мене ніяких емоцій. Абсолютно. Я боялась бути на одинці з Ігорем.

Я його ніколи не розглядала, як чоловіка. В крайній мірі відкрито. Він для мене завжди був начальник і друг.

А тоді чому, коли мені було найбільше потрібна допомога я зателефонувала саме йому?

Тому що Олег його брат?

Навряд....я тоді вже майже втратила контроль над собою.
Виходить, що підсвідомо я завжди знала, що Ігор мені найближча людина?
Після його щирості та обіймів я вже не можу сказати, що він для мене просто друг.
А я для нього хто?

Як же це дивно і страшно.

До кінця тижня я зрозуміла, що була з Олегом тільки тому, що він віддалено нагадував мені Ігоря. Саме тому, ми, дорослі люди, які разом були майже рік, далі поцілунків не зайшли. Тому, що я його ніколи насправді не хотіла і не кохала!
Я закохана у свого боса! І я  бачу та відчуваю, що і він до мене не просто, як до колеги відноситься. Але є Юля!!! Ідеальна наречена!!!!

Я здатна заради свого щастя піти по головах? Якщо я не постараюся максимально холодно відноситися до Ігоря все може закінчитися не тільки обіймами.

Все заради кохання, або відступити перед совістю?

 

 

 

 

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше