У гостях у природи

Ну звичайно ми стали сусідки з Кітті.
Ще одна пара сусідів була очевидною, принаймні мені , - Рон і Алекс. Тепер вони потоваришують,  такі схожі...
Краса природи була такою всемогутньою та всепоглинаючою, що всі проблеми , відчуття та почуття здавалися крихітнимм зорями у Галактиці. Смарагдовий ліс, м'яка, мов  пір'я прекрасної пташки, трава, срібні роси-сльози міфічних мавок і здається, що час відмовився плинути.
Людські почуття у порівнянні такі незначні й водночас невід'ємні
Може, інші повністю віддалися чарам і не думають про серце, адже я знаю, що у цьому органі Рея живе таємна незнайомка, сліди якої я марно намагалася знайти ( а ось і перше зізнання,що пояснює дивну реакцію на його присутність і дивну дружбу на відстані).
Усьому має бути своя мета,наша - збагатити одне одного знаннями і відповідно розвинути себе. Кожен ділитиметься тим, що вміє.
Найперший урок на виживання - від інструктора Вала, того самого, кремезного і сердитого. Він дуже захоплений всім, що знає про походи і вміє відтворити.
Ми сіли колом і слухали, не відводячи погляд.Не знаю, чи смів хтось кліпнути, бо я - ні.
Вал розповідав про можливі прояви небезпеки, режим - лягати не пізніше одинадцятої, прокидатись о дев'ятій.
Продукти, що привозитимуть нам раз на два дні,мають перетворити на страви дівчата на чолі з його дружиною Жанною, що з останніх сил тримала суворий вигляд, віддзеркалюючи коханого, а подумки обіймала кожну з нас, очі горіли від нетерпіння.
Що ми там робили, не збагну, проте жовтогаряче полум'я вечора підкралося непомітно, чи то дорога вкрала стільки часу, чи свіже повітря сп'янило, але чуття до часу остаточно втратилося.
Ніч накрила вуаллю сонце і настав час для першої,найтеплішої ватри.
Я надто довго шукала спрей від комарів у своїй сумці, що, нагадаю, мужньо витримала іспит на застібання,  отже, коли я вийшла, виявилося, що всі чекали на мене. Миттєва комбінаторика прокинулася в голові,я не знала, куди сісти, щоб це не було підозріло, і водночас я розуміла, що не можна втрачати моменти радості, бо кожне таке "не посміла" падає камінням на дно душі, так,що дістати його зможе тільки той, хто не побоїться пірнути глибоко.
- Сідай, чого замислилася?
Здається, це голос моїх кволих, давніх мрій, Рей посунувся і я впала поруч, наші плечі з'єдналися. Надто багато романтики у звичайній дії, здається, знову... Що відбувається, кілька годин тому я тонула в голосі іншого, а тепер машина часу почуттів спрацювала в зворотньому напрямку.
Алекс почав співати(він ще й це вміє,не дивно), його голос відлунням звучав десь посеред Всесвіту, аж поки не повертався і стрілою влучучав до сердець, моє теж без бронювання... Немов чорне і біле змішалося і утворило відомі відтінки, я нічого не можу вдіяти.
Тепер, аби ми злилися в єдине коло, не тільки геометрично, а й енергетично, кожен мав обійняти своїх сусідів.
Ні, вони не виявилися по обидва боки від мене,адже Алекс сидів навпроти, поруч з ним Кітті.
Рей обійняв мене і я відчула, що відбувся дотик, на який я чекала як квіти цілющого дощу, та чи доречний він взимку, коли змерзлим пелюсткам уже байдуже, тим паче це- необхідність, з однаковою ніжністю мій друг торкався будь-якої незнайомки, як-от Таї,що сидить по іншу руку, і здається, їй це також до вподоби.
Філіжанка чаю і спати.
Перша ніч у наметі. Моя сусідка одразу ж заснула, адже для неї спальний мішок став на рівні з ліжком, а ось я не могла... Думки різних напрямів злилися в єдине ціле. Природа терпить людину,чи навпаки, друга намагається поладити.
Звичайно,у нашому ДНК закодована та первісна єдність з природою й водночас небажання коритися. Я вже мрію про теплу ванну, але саме тут і зараз маю щось більше, обов'язково запишу це до кожної клітини. Справжнє життя : цікаве,чуттєве й незабутнє. Напевно, ще й неповторне.Від цього слова сум розлився тілом, і я вилізла з нашого палацу природних царівн.

Як моторошно ... Дерева зазирають у душу, Зорі кличуть підійняти погляд, але нестерпний запах диму руйнує гармонію.
Ненавиджу,коли палять…