Два життя

4

Мирослав пішов спати, а вона сиділа на кухні. Чомусь любила тут затримуватися найбільше, коли в квартирі панувала тиша і ніхто не заважав її роздумам плестися собі так, як лягало на душу.  

Вечеря була  приготована, посуд вимитий, пралка завантажена, на годиннику перевалило за дванадцяту, а чоловік усе не повертався з роботи.

Раніше такого не траплялося. Вірніше, бувало, що він приходив, перевдягався і йшов пити пиво з друзями, тоді вона не чекала його й лягала спати. Знала, що прийде пізно і напідпитку. Правда, таке бувало не часто, хіба як у когось із друзів траплявся день народження.

Але так, як цього дня, щоб до опівночі затриматися на роботі — це було вперше, і Ірина вже почала хвилюватися.

Вона могла б зателефонувати комусь із співробітників Сергія і вияснити, в чому справа, але зупиняла пізня година — раптом люди вже сплять, а вона їх потривожить. Тому просто сиділа і чекала.

Не могла зізнатися навіть самій собі, що в глибині душі народилася несмілива думка — а раптом, чоловік не повернеться зовсім? Не те, щоб вона бажала йому зла, нехай буде все добре — наприклад, він покохає іншу жінку і перебереться до неї жити. Це Ірину анітрішечки не засмутило б. Вона розуміла, що залишившись одна, не заливалася б сльозами розпачу, як багато інших жінок. Вона б, навпаки, відчула полегшення. Проте розповідати комусь про свої відчуття не наважувалась. Її б осудили за це й не зрозуміли. 

У передпокої клацнув замок, рипнули, відчиняючись, двері. Чоловік увійшов нетвердою ходою, мабуть, десь устиг випити. Вона ніколи в таких ситуаціях не розпочинала сварку. Не бачила в цьому сенсу — п'яній людині все одно нічого не доведеш. А завтра, на тверезу голову, він вдаватиме, що не пам'ятає жодного свого слова або вчинку.

Якщо з тверезим вона ще якось могла співіснувати в одній квартирі, майже не перетинаючись, ковзаючи один повз одного на грані своїх окремих світів, то коли чоловік випивав ( хоча це й траплялося нечасто), він робився просто нестерпним. Починав чіплятися до дрібниць, виховувати, читати настанови. Хоча язик погано слухався, а мова нагадувала героя анекдоту, котрий "що бачить — про те і співає", але він уперто продовжував вчити її життю, і дуже гнівався, коли вона в чомусь із ним не погоджувалася.

Тому Ірина вже переконалася — простіше сидіти й мовчки кивати головою, вдаючи, що слухаєш, поки йому не набридне і він не завалиться спати.

Але цього разу Сергій, здається, втихомирюватися зовсім не збирався. Він ходив по кухні, щось нудив про брудні вікна і погано наточені ножі, про те, що підлога не помита як слід, і він такий голодний після важкого робочого дня, а дружина цілісінький день сидить "у  клятому телефоні" й нічогісінько не робить з того, що належить порядній господині.

Ірина мовчки слухала, навіть не намагаючись заперечувати. Швидше виспіває усю "концертну програму" — скоріше піде до спальні, ляже і відключиться. Тоді й вона зможе, нарешті, завершити цей нещасливий день. А завтрашній, можливо, видасться більш вдалим. 

Вона навіть не дослухалася особливо до звинувачень і повчань, котрі лунали на її адресу.

Сиділа за столом з нудьгуючим виглядом і водила пальцем по екрану телефона.

Саме це так роздратувало чоловіка, що він раптово, немов баскетболіст, що стрибає за м'ячем, кинувся на неї, вирвав із рук телефон і пожбурив його  у куток кухні. Той з брязкотом впав на батарею, а потім — на підлогу, при чому від нього відлетіла кришка.

Ірина  сиділа розгублена і шокована, вона не могла зрозуміти одного — за що? Що такого неприпустимого вона скоїла? 

Подивилася не так? Чи, навпаки, мовчала і не виявляла зацікавленості  до його балачок? А може, просто потрапила під гарячу руку ( скоріше за все, останній варіант був найбільш вірогідним).

— Що ти робиш? — розгублено спитала вона, кидаючись до телефона і намагаючись його ввімкнути. Екран був чорним, по ньому зміїлися тріщини. А вона ж тільки півроку тому його придбала, довго збирала гроші, щоб мати змогу працювати не тільки з комп'ютера. Бо комп'ютер був Сергіїв, тож переваги в користуванні завжди були за ним, навіть якщо вона мала термінову роботу, а він усього лише сидів і грав у "танчики".

Чоловік стояв і сторопіло дивився на неї. Мабуть, йому все-таки стало соромно за свій вчинок. Але не в його натурі було вибачатися. Скоріше, міркував зараз, як би звинуватити її саму у тому, що сталось. І придумав.

— Ти весь час сидиш, як не за компом, то в телефоні, — промовив він звинувачувальним тоном. — Вдома безлад, їсти нічого немає, а ти граєшся. Краще б більше уваги присвячувала дитині...

— Мирослав уже спить, — прошипіла вона впівголоса, не бажаючи, щоб син, котрий мав дуже чутливий сон, став свідком їхньої сварки. — І всі домашні справи я поробила. На відміну від тебе, за допомогою телефона я не граюся, а працюю…

— Дідька лисого ти працюєш! — чоловіку вдалося налаштувати себе на відповідну хвилю, і його очі вже войовничо блищали, а голос став іще гучнішим. — Чи ж я не знаю, що ти там робиш? Усе мені добре відомо! З мужиками листуєшся! Запасний аеродром собі шукаєш, звалити хочеш від мене! А от і не пройде цей номер!

— Ти п'яний, і сам не розумієш, що плетеш, — Ірина відвернулася, їй було огидно навіть дивитися на його розчервоніле, як в гарячці, обличчя. — А мені тепер доведеться ремонтувати телефон…

— Не будеш ти його ремонтувати! Немає чого викидати гроші! Є старий кнопочний — ото й балакай з нього. А в Фейсбуці нефіг тобі робити! І комп'ютер я запаролю! Щоб не сиділа, як приклеєна! Твій обов'язок — займатися дитиною!

Він іще довго розпинався, бризкаючи слиною, про обов'язки, безвідповідальність та те, що вона винна у всьому — в безгрошів'ї, в хворобі дитини, в тому, що він працює на роботі, яку ненавидить, у тому, що мусить щодня дивитися на її кислу фізіономію…

Вона мовчала, низько опустивши голову і роздивляючись свої руки — без манікюру, з коротко підстриженими нігтями, без каблучок чи браслетів — лише з тоненькою обручкою на правій руці. Захотілося зняти цю обручку і пожбурити йому в лице. Але вона того не зробила. По перше, ніколи не любила театральних жестів. А по-друге, обручка, хоч і маленька, була золотою. Хтозна, як складеться її подальше життя? У будь-якому випадку розкидатися своїми скромними статками було недалекоглядно.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше