Два життя

14

Моторний човен, бадьоро розсікаючи сталево-сіре плесо озера, обігнув зарості очерету та верболозу, і перед їхніми очима відкрився гарненький, як на картинці з журналу, встелений світлим піском пляж. Мабуть, улітку тут добре купатися. Просторо, чисто, вода така прозора, що видно водорості й камінці на дні. Правда, у цю пору передзим'я ризикнути тут поплавати могли хіба що "моржі". 

Але серед них любителів екстремального загартування не було. Тому, коли човен пристав до дощатого містка, який заходив на кілька метрів у воду, всі поспішили скоріше вибратися на берег. Біля води було некомфортно, дув сильний північний вітер, а велика вологість ще більше підсилювала неприємний ефект від нього. 

Ірина, закинувши на плечі рюкзак зі своїм скромним багажем, сховала руки в кишені куртки. Вона дивилася, як на берег з виглядом втомленої королеви у вигнанні сходить Вікторія, а за нею Вадим тягне дві великі сумки — її та свою. За Олегом, немов лелека за жабою, дибала Неля, вона сама несла чималий заплічник і ще спортивну сумку. Замикали процесію Матвій і Нік, що, схоже, знайшли спільну мову, про щось жваво сперечаючись і жестикулюючи. Ліка з ними не поїхала, сказала, що на острів до них прибуде сам режисер шоу, він і розповість про подальший перебіг подій. Так що вони досі гадки не мали про всі ті конкурси та випробування, через які їм належало пройти.

Похмурий бородань у плямистій "захисній" куртці перекинувся кількома словами з Ніком, потиснув йому руку і завів мотор. Човен заревів та зірвався з місця, розбризкуючи у всі боки краплі води.

— А де решта знімальної групи? — Віка з  подивом озирнулася навколо і, зрештою, зосередила свою увагу на операторі. — Чому тут нікого немає?

Нік знизав плечима, зняв із шиї камеру та почав знімати, як відпливає човен. Затим камера перемістилася на Віку.

— Вони приїдуть трохи пізніше, — пояснив  співробітник телебачення. — Ви ж бачите, човен вирушив за ними. Трішки зачекайте, скоро приїде режисер зі своїми помічниками, і вони швиденько введуть вас у курс справи. 

 — Ну що ж, пізніше, то пізніше, — Вадим з ентузіазмом озирнувся навколо.  — А тут гарна місцина! Тільки холодно, блін! Чому це шоу не знімали улітку?

 — Мабуть, через карантин, — відповів Матвій.

 — Ото ще! Тут, на цьому острові всім карантинам карантин! Самоізоляція, хай йому грець! От не повернеться цей човен, що ми будемо робити?

 — Та де ж він дінеться, — пробурчав Олег. — Люди вклали купу бабок у рекламу, що вони, покинуть все на півдорозі? Он, диви, ходить, знімає…

Він кивнув у бік Ніка, який зі своєю камерою відійшов трохи далі від учасників та захоплено фільмував краєвид, що відкривався з берегу озера. Він дійсно був вражаючим . На тому боці, за гладеньким водним плесом, темнів сосновий ліс — дерева стояли густо, скільки сягало око, і було незрозуміло, де  вони закінчуються. Втім, поки вони сюди їхали “бусиком”, який виділив телеканал, ліс за вікном тягнувся десь хвилин двадцять, і ніде не було видно жодних ознак житла. Це була якась до бісу глуха місцина, і незрозуміло, кому і для чого тридцять років тому забажалося збудувати на цьому острові спортивну базу. 

 — А он і наша резиденція, — весело промовила Віка, приєднуючись до їхнього гурту та вказуючи рукою у бік кількох цегляних будинків, що виднілися в глибині острова. Улітку їх, мабуть, повністю приховували від стороннього ока зарості дерев, але зараз листя облетіло, і  пейзаж проглядався у всі боки до самого протилежного краю острова, який у цьому місці був не надто широким. Ще коли вони тільки під'їздили до нього на човні, Ірина звернула увагу на незвичну форму цього острівця, що нагадував фігуру єгипетського сфінкса. Цілком логічно, якщо врахувати, що ця місцевість приховувала стільки таємниць!

***

— Треба вийти в ефір, показати глядачам, що ми вже на місці, — Вікторія дістала з кишені смартфон та заходилася щось швидко набирати. Проте вже за кілька секунд невдоволено вигукнула:

— Та тут немає покриття! Чорт, оце так номер! 

— Може, просто в цьому місці погано ловиться сигнал, а в будиночках він буде? — Олегові явно не терпілося швидше отримати дах над головою. 

— Тоді ходімо перевіряти наші умови проживання, — Віка швидко попрямувала в бік табору, а вірний Вадим, тягнучи її речі, подріботів за нею.

Олег з Матвієм завели мову про те, чи впровадить уряд повний локдаун і як це вплине на бізнес. Нік продовжував знімати, насвистуючи щось собі під ніс — тепер вже в кадрі опинилася їхня процесія, що прямувала у бік будиночків.

Ірина з Нелею на хвильку загаялися на пляжі. Спортсменка замислено копнула носком черевика білий сипкий пісок, а потім поглянула на Ірину, ледь примруживши очі:

— Тобі не здається все це дивним? 

— Що саме? — не зрозуміла та.

— Не схоже, щоб тут щось збиралися знімати. Під час таких шоу буває задіяно багато людей, техніки — де це все розмістити? В тих кількох халупах? Звичайно для того будують якісь павільйони, накриття. Чи їх возитимуть щодня туди й назад? Не думаю…

Ірина теж відчувала щось неладне. Це "щось" не мало логічного пояснення, скоріше нагадувало ту тривожну інтуїцію, яка залишилася нам у спадок, певно, ще від первісних людей. Коли, наприклад,  відчуваєш спиною, що хтось дивиться тобі вслід. Або краєм ока вловлюєш за полем зору якийсь рух, і відразу весь напружинюєшся для стрибка чи втечі. Якісь давні інстинкти, не інакше. 

— Почекаємо, — сказала вона, вдивляючись у ліс на тому боці озера. Небо за ним уже починало темнішати. У цю пору року сутінки приходять дуже швидко, особливо ж, якщо небо затягнуте хмарами, як нині.

— Чомусь я думаю, що сьогодні вони не приїдуть, — Неля сплюнула собі під ноги, підтягнула лямки рюкзака і рушила навздогін усій групі, що вже встигла відійти досить далеченько. Тоді озирнулася: — Гей, Алісо, ти що, тут ночувати зібралася?

Ірина здригнулася, почувши своє нове ім'я. 

— Іду, — коротко сказала вона, і ще раз, востаннє, глянула на темну стіну лісу.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше