День народження

Ресторан. Десятки гостей, які вітають, посміхаються, радіють, обіймають, дарують їй чисельні квіти та подарунки. Декого Анна знала, сотні спогадів прояснювалися у пам’яті раптово. Між стількох знайомих облич її стан ставав стабільнішим і дивні спогади, чи то сни, дедалі більше здавалися вигадками мозку.

Довго приймати вітання самостійно не довелось. Зненацька перед обличчям Анни виник велетенський букет троянд. Із-за нього посміхаючись виглянув красивий, молодий чоловік: приємні, м’які риси обличчя, щира, широка посмішка, карі невеликі очі. Анна відразу згадала ким він їй приходиться й розгублено, бігаючи поглядом по його обличчю, шукала шляхи виходу із ситуації. На свій превеликий жаль, дівчина пам’ятала ким він був у дивному марені про Новий світ. Фелікс Фліпер знайшов її і у цій дійсності.

- Енні, вітаю, люба! – промовив він та впився губами у нафарбовані губки нареченої. – Ти така красива.

- Дякую, Свене.

- Ти чого? Що з голоском? Передумала показувати мене батькам? – чоловік зайшовся сміхом, та обійняв її за талію.

- Свене, я…

- Я так кохаю тебе! – наречений знову хотів поцілувати дівчину та вона спішно почала обнюхувати букет.

Анна пам’ятала, що давно була прихильною до нього і залюбки б прийняла пропозицію руки і серця. Але сьогодні усе змінилося, сьогодні вона стала Аннабель. І хай Ніка немає поруч, чи не існує взагалі, та почуття до нього щирі й сильні. Свен був чужим їй, чи став таким по пробудженню у ній Аннабель Морте.

- Як пахнуть, дякую.

- Доброго дня, Свен Пойнт, я так розумію? – до них підійшов батько Анни.

- Так, містере Голді. Радий знайомству з Вами.

- Побачу, чи буду відповідати взаємністю.

- Бруно, – ніяково посміхнулась матір дівчини. – Свене, він жартує.

- Зараз прибуде містер Такер. Прошу Вас тримати свої емоції при собі, молодий чоловіче. Не осоромте мене перед такими людьми, – нахмурився чоловік.

- Та що на тебе найшло, Бруно? – Ольга обережно узяла чоловіка під руку і ніяково всміхалася майбутньому зятеві.

- Заберіть, будь ласка, руку з талії Анни, – продовжив містер Голді. - Ви не заручені офіційно. Не усі гості зрозуміють такий вияв почуттів.

- Вибачте, містере і місис Голді, - Свен опустив погляд на підлогу, наче школяр перед директором школи та забрав руку з попереку коханої.

Анна не знала, що робити. Поява Стена у цій і так абсурдній ситуації геть пригнічувала. Певно розумнішим рішенням, у такому розкладі речей, було б мовчки триматися руки майже коханого, щоб виграти трохи часу для себе й мати змогу приглушити спогади про інше життя, навіть якщо воно лише наснилося. Але дівчина категорично відганяла будь-які думки про можливе майбутнє з бідолашним закоханим хлопцем. Бо навіть спогади про їх реальні зустрічі викликали відразу, хоч Стен чудово відносився до неї. Злість, біль, страх та розпач робили свою справу, і навіть під шаром професійної косметики уже помітно пробивався нервозний багрянець.

- «Ніку, якщо ти існуєш, обізвись! Я не розумію, це чергове переселення, чи все-таки реальність?» – подумки кричала дівчина, притискаючи руки до росянистого, спітнілого лоба. Та відповіді не було. – «Я хвора, мені негайно потрібно пройти обстеження. Господи, лише звичайнісінький сон, а як затьмарив розум. Він руйнує моє життя».

- Люба, що з тобою? – Свен помітив розчавлений стан дівчини.

- Все добре.

- Знову сновидіння?

- Ні, я не бажаю про них навіть згадувати.

- Зрозумів, як скажеш, кохана. Попереду на нас чекає щасливе майбутнє, без натяків на жахіття. Ти ж знаєш, я безмежно тебе кохаю. Я зроблю усе, щоб більше жоден кошмар не пробрався у твою чарівну голівку. Обіцяю.

- Невже? - буркнула дівчина. - Свене, зараз не час про це розмовляти. Ми не одні, та й батько не в настрої. Прибери цей погляд.

- Я лише милуюся своєю дівчиною.

В цю мить матір стала порятунком. Жінка вибачилася перед молодим чоловіком та забрала дочку зустрічати високопоставлених гостей. Перед рестораном уже чекав батько, а з велетенського сірого авто, колеса якого висіли горизонтально над землею, вийшли три персони.