XIX Прозріння

Страшний біль у голові та важкість у горлі. Язик прилипнув до пересохлої ротової порожнини. З руки, що добряче болить, виводиться якась трубка. Людиноподібний робот відразу помітив її пробудження й натиснув якусь кнопку. До кімнати зайшли батьки й лікар.

- Донечко, – заплакала мама.

- Ольго, не починай знову, – суворо та стримано сказав Бруно. – Все минулось.

- Що трапилось після пропозиції Свена? - прохрипіла Анна.

- Ти від хвилювання втратила свідомість, мила, – голос батька пом’якшав. – Ти як себе почуваєш?

- Трохи не розумію на якому я світі, але думаю те скоро минеться.

Лікар багатозначно подивився на батька, потім на матір і узяв слово:

- У Вас знижений вміст цукру в крові й взагалі показники стану здоров’я свідчать про фізичне виснаження. Ви не так давно проходили обстеження. Я знаю, що причин на подібне немає бути, але дійсність тривожить мене. Ви мовчите про щось? Може симптоми втоми проявлялися кількома днями раніше?

- Ні, я сама шокована.

- Дивно, але ми з’ясуємо причини такого Вашого самопочуття. Зараз відпочивайте. Містере і місис Голді, прошу, не втомлюйте її бесідою, - лікар покинув палату.

- Зателефоную Свенові, – сказала матір, - він бідний місця собі не знаходить.

- Ні!

- Доню, щось трапилось між вами? Ти ж так багато розказувала про нього, марила його пропозицією.

- Все добре.

- Батьку, вийди, будь ласка, – скомандувала Ольга. – Свену скажи, що Анна прокинулася, але знову заснула. Хай поки не їде до лікарні. Нам варто поговорити з дочкою. - Що таке, рідна? – мама присіла поруч і взяла її за руку, як тільки батько зачинив за собою двері.

- Мамо, я не можу вийти за нього.

- Він погано ставиться до тебе?

- Ні, я не знаю. Я не готова виходити заміж.

- Ви давно знайомі, Анно.

- Ма, – серце стиснулося від болю, згадуючи поцілунок Ніка у Вогняному Королівстві. З запалених очей потекли сльози.

- Тихо, мила, тихо. Не хочеш, примусити тебе ніхто не може. Просто гарно подумай, щоб потім не шкодувати. Добре?

-  Що зі мною відбувається, ма? Я бачила дивний погляд лікаря.

- Мікроінсульт, донечко. Не турбуйся. Криза, на щастя, минула. З тобою все буде добре.

- Мікроінсульт?

- О рідна, вибач мені, що була не уважна. Я мала придивлятися до тебе.

- Ти не могла знати, що таке станеться. Не звинувачуй себе.

- Донечко, пообіцяй берегтися. Тобі точно не сняться більше ті сни?

- Я б не брехала тобі в такому стані. Я давно не бачу сновидінь про Новий світ.

- Новий світ? Ти раніше не згадувала назви.

- Я не пам’ятала раніше. Це випадково згадалося.

- Ти знаєш, що саме так наш батько планує назвати партію?

- Вперше чую.

- Може твої сни були пророчими? – матір задумалася. – В нашій родині були жінки, що володіли даром передбачення. Що ти розповідала про нашу альтернативну родину лікареві Соре? Можеш мені розповісти?

- Нічого особливого, ти уже чула ті розповіді. Наш батько був Управителем єдиного у Новому світі міста. Міста, що розрослося у нову державу. Ти була домогосподинею, а я…

- Що ти?

- Я тільки закінчувала навчання і весь час потрапляла у неприємності, - дівчина опустила очі додолу згадуючи, як добре їй було там з Ніком.

- Чому очі знову на мокрому місці? Ти щось приховуєш, я ж бачу. Прошу, Анно, довірся мені.

- Я мала друга у тих снах. Ми були нероздільні, і здається… - дівчина замовкла.

- Що, доню?

- Я не хочу зараз про те говорити.

- Розповіси, коли захочеш, люба. Пам’ятай, що ти завжди можеш мені усе розповісти. Що робитимемо зі Свеном? Хлопець дійсно кохає тебе.

- Я знаю, та проти своїх почуттів не піду.

- Бачу, ти вирішила для себе це питання.

- Вибач, мамо. Знаю, що така поведінка є не гідною та вважаю, це краще ніж подальше, невідворотне розлучення.

- Але на минулому тижні ти казала…

- Я помилялась. Я не знала тоді, що означає кохати.

- А тепер впевнена, що знаєш?

- Впевнена.

- Хто він? Я бачу у твоїх очах, що ти маєш когось на увазі.

- Дай мені час самій зрозуміти ким він є. А зі Свеном поговоримо коли лікар дозволить.