XX Повернення до життя

Проспавши мало не весь наступний день, з перервою на сніданок, Анна-Бель Голді рішуче збиралася на вечерю до родини Такер. Її думки майже повністю відпустили спогади вершниці і лише туманний образ Ніка, частково шепотів про кохання Аннабель Морте. Дівчина намагалася придушити у собі теплі почуття до незнайомця зі сну та всіляко транслювала їх на реального хлопця з плоті і крові - Рікардо Мора, який був дуже на нього зовнішньо схожий.

Анна переконувала себе, що Новий світ був лише потужним маренням, сигналом, який вказує на майбутнього обранця. А решта подій та переміщень ніщо інше, як її власна фантазія.

- «Білявчика не існує і ніколи не існувало.  Збіг імен ніщо інше, як крихітне проблискування дару предків, про який взагалі не варто нікому говорити. Я майже поборола ті спогади, майже перетнула межу того світу. Я майже прийшла до тями. Знову покинула свою особисту в’язницю, Нью-Лайф, але на цей раз надіюсь назавжди».

Ось і підходив час вечері. Аліша, як завжди метушилася біля підопічної:

- Не турбуйтесь, Анно, і сідайте зручніше. Вам потрібно пережити ще зачіску та макіяж.

- Чому пережити? – сміялась юна міс.

- Минулого разу Ви ледь досиділи до кінця.

- Те було в минулому, Алішо. Сьогодні все гаразд. Починаймо.

За якихось п'ятнадцять хвилин дівчина нафарбована та з розкішною зачіскою милувалася собою у дзеркальній поверхні шафи, звідки Аліша дістала довгу, червону сукню.

- Одягаючи її, чи не вирішили Ви підкорити сина посла?

- Не впевнена, Алішо. Та відчуваю, що сьогодні може трапитися будь-що. Я сьогодні добре відпочила. Знаєш, здається я звільнилася від докорів сумління відносно Свена. Я вільна, Алішо, і готова до справжнього кохання.

- Хай Творець дарує Вам гідну пару та впевненість у виборі.