Глава 11. Сім'я

Неонова куля заливала алею холодним зеленуватим світлом, тому небо здавалося геть темним. Навколишні дерева нагадували театральну декорацію, на якій художник через лінощі викреслив лише найближчі гілки. Далі все розмазував морок.

Звичка вечірніх прогулянок з’явилась у мене ще до того, як до мене підселилася Олена. Виявилося, що гуляти вечірнім парком, невимушено розмовляючи, приємніше, ніж здійснювати мої одиночні променади. 

Лавка підвернулася настільки вдало, що ідея розміститися на ній прийшла до нас одночасно. Однак ідилія дуже швидко була порушена.

З глибини алеї почулися невиразні вигуки і сміх. Вони поступово наближалися, незабаром можна було розчути окремі слова, особливо чітко - лайливі. Нарешті в неонове світло ліхтаря вступили три молодця в джинсах і спортивних куртках в компанії двох пляшок і однієї жінки.

- А тут зайнято, - здивовано сказала жінка.

- Дівчата потісняться, - відповів їй хлопець. 

Ми потіснилися. Двоє кавалерів сіли поруч, між ними втиснулася їхня приятелька. 

- Та потісніться ще трохи! - прорік третій з розв'язною фамільярністю. 

Було цілком очевидно, що тіснитися нам більше нікуди і здоровань просто вклинився між Оленою і її несподіваним сусідом, налягаючи головним чином на Олену, явно маючи намір нас витіснити. 

Моя подруга, яка до цього спостерігала за всім цим нахабством ніби з боку, раптом схопила нахабу за руку і так різко скрутила її у нього за спиною, що той, зі спотвореним від болю обличчям, сповз на доріжку. Сусід Олени зліва замахнувся пляшкою, але відразу випустив її. Як з'ясувалося, моя подруга не зле володіє обома руками. Відпустивши правого сусіда, який скорчився у неї під ногами, вона розвернулася і швидким ударом по носу розквасила фізіономію лівому.

«Красуня», що супроводжувала їх, нестямно заволала і спробувала вчепитися Олені в волосся. Та легенько тицьнула її кулаком у живіт, відбиваючи будь-яке бажання до продовження диспуту на підвищених тонах.

Потрібно було терміново втручатися, поки сторопілий третій представник компанії, що так невдало вирішила з нами познайомитися, не звів до мінімуму будь-яку можливість обійтися цього вечора без визову «невідложки». 

Я набрала в легені якомога більше повітря і закричала. Спочатку всі завмерли. Картина виходила безглуздо смішна. Три чоловічих фігури, в безглуздих загрозливих позах і жіноча, яка скорчилась після удару в живіт. 

Олена не входила в цю композицію. Вона була окремим фрагментом головоломки, що складається, і тут же розсипається. Такий собі давньогрецький герой, що воює проти гідри. 

Я вдихнула ще раз, але у повторі не було потреби. Компанія здулася. Битися їм не хотілося, та й ні з ким було. Плюс неподалік зазвучав сигнал під'їджаючого патруля. Закінчувати вечір, пояснюючи, що ти не верблюд, ніхто не зажадав.

До часу, коли під'їхав патруль, ми з Оленою мирно милувалися зірками, що почали проступати на небосхилі.

- Будь ласка, - попросила я, коли ми знову залишилися одні, - не роби так більше.

- Як? - здивовано втупилася на мене Олена. - Не давати відсіч хамству? 

- Не провокуй мене...

Вона вирішила не уточнювати, що саме я мала на увазі. Залишок прогулянки ми провели в задумливій тиші, а, підходячи до будинку, я зрозуміла, що у нас гості.

Денис, мій старший брат, стояв, спершись на перила і з захопленням, щось набирав у смартфоні.