Глава 4. Містичний покер

Ніколи не сідайте грати в карти з моїм братом. Якщо вам, звичайно, є ще що втрачати в цьому житті. Якщо немає, ну що ж, не надто гуманний спосіб покинути цей тлінний світ, але і не самий банальний.

Кожен раз, коли мені доводилося спостерігати покерну колоду в його руках, це обов'язково погано закінчувалося. Не для нього звичайно. І навіть моє втручання нітрохи не покращувало ситуацію. Люди за картковим столом були повністю не в моїй владі. Безвідмовна зброя в руках деяких представників моєї сімейки.

Міккі програвав, нервував, навіть кілька разів чортихнувся, чим, звичайно ж, ні крапельки не поліпшив ситуацію. Адже цілком міг розуміти, що один з головних «чортів» цього світу сидів перед ним і подвоював ставку.

Зрозуміло, вони грали не на гроші.

***

Ситуація була така собі. Олена готувалася відірвати голову Міккі, чомусь називаючи його Інквізитором. Міккі готувався зробити щось лихе з Оленою, ніяк не реагуючи на мої вмовляння, чим, якщо чесно, сильно мене здивував і засмутив.

Як не дивно, ситуацію знову розрядив мій братик Ден. Вдруге за короткий проміжок часу сильно мене здивувавши. Так ми з ним ролями поміняємося. Хоча... якщо вірити класикам... він і так яскравий представник сили, що вічно робить добро.

Від пропозиції Дениса зіграти в карти на моїй пам'яті ще ніхто не відмовлявся. Якби це не суперечило тому, що я казала раніше, але це факт. До моєї щирої і дуже сильною образи - це правило не порушилося і зараз.

“Ось чому так? - майнула ще тоді в мене думка, - Щоразу, як цим... нехорошим істотам... надається вибір на чий бік стати, ну або впасти, вони завжди приймають одне й те саме рішення”

***

Олена з відвертою образою дивилася на обох чоловіків, які захоплено жбурляли карти і рухали імпровізовані фішки. В якості фішок взяли пляшкові корки, які, в кінець очманілий бармен, тепер уже на прохання мого невгамовного братика, звідкись приволік цілий ящик. Олені було нудно і прикро. Вона рвалася рятувати і захищати, а, виявилося, що ні рятувати, ні захищати нікого не треба. А в карти вона, на щастя, не грала...

Я підморгнула їй. Вона удала, що не помітила. Я підійшла і взяла за руку.

- Не ображайся, - вона мовчки дивилася повз мене, - Не ображайся кажу! Я просто взяла п'ятихвилинний таймаут. Зараз ці йолопи дограють і поїдемо додому.

Вона скептично скосилася на гравців.

- Думаєш вони за пару годин впораються? «Фішок» багато.

Вони впоралися за сорок хвилин. На той час мир було відновлено, в барі ще на одну пляшку Гленлівет стало менше, а бармен набув більш переляканий і нещасний вигляд.

- Ти просто не в курсі, - спробувала я його заспокоїти, - коли бар згорить, ніхто не буде рахувати пляшки. Господарю все одно не виплатять страховку, оскільки він жмот, і вирішив заощадити не тільки на пожежній безпеці, але і на зарплаті твого змінника. Натомість тобі пощастило...

З усього було видно, що везіння він не оцінив, та й не надав значення моїм словам. Просто прикидав, куди подітися від хазяйського гніву подалі. Не знаючи, що на гнів у того часу вже не буде.

***

Міккі ошелешено дивився на купу «фішок», що перекочували на сторону Дена. Він програв бажання, я правда не знала яке, але, в принципі, мені було і не цікаво. Похитуючись, підтримувана Оленою, я з гордо піднятою головою покинула даний питний заклад. Шкода його звичайно...

- Яке хоч бажання ти йому загадав? - запитала я у братика, коли той приєднався до нас під освіжаючий нічний дощ.

- Він тиждень не повинен користуватися дверима, - Денис був відверто задоволений своєю роботою, натомість з мене моментально вивітрився весь хміль.

- Ну ти і козел, - просичала я таким тоном, що у Олени, яка стояла поруч, волосся стали дибки, а очі почорніли.