16

Музика й дзвінкий дівочий сміх розривали танцмайданчик. Все відбувалось як і кожного року на академвечірці, майже як завжди. Але не сьогодні.

Сол Янсен стояв в оточенні друзів, двоє з них — Сетон Тревіс та Ірвін Паркер, заядло щось доводили один одному, та кидали періодично погляди на друга, щоб він їх розсудив або висловив свою думку.

Та здавалось, що Сол був втрачений для всіх, вірніше — згасав його інтерес і до суперечки товаришів, і до надмірної дівочої уваги, звичайно, вона тішила його самолюбство, проте зараз стала абсолютно не важливою, навіть зайвою. Адже його погляд був прикутий до симпатичної незнайомки. Її плавні та такі звабливі рухи хвилювали його уяву, відсутність академічної форми, дозволяла оцінити струнку дівочу фігуру, посмішку, і той яскравий блиск в очах... І він, немов підсічений рукою досвідченого рибалки, таки потрапив на гачок. 

- Ей, друже, куди витріщаєшся? Все на Ліндсі свою залипаєш? - Ірвін сміючись штурхнув друга легенько по плечу.

- Не смішно, Ірвіне. - Роздратовано скинув руку з плеча. - Ти ж  знаєш, о Богине та всі знають, що я давно волочуся за нею. Тільки який це має сенс, коли рух односторонній.

- Так що ти там такого цікавого побачив, що навіть погляду не відводиш, я впевнений, ще й очима не кліпаєш? - не ховаючи смішка запитав Сейтон.

- Сам подивись! - кивнув у бік незнайомки.

Хлопці повернулись, побачили, оцінили, присвиснули.

- Соле, твоє серце, печінка й інші органи вже зайняті Ліндсі, а отже саме ми з Сейтоном спробуємо підкорити красуню. Або ж, хоча б дізнатись щось про неї чи код її ґражу, може вдасться поспілкуватися голосовими повідомленнями чи мініголограмами. - підморгнув Ірвін.

- Ей, я сам! - вдавано обурився Сейтон.

- Та відчепіться вже, придурки! - відмахнувся Сол. - Але якщо добудете код її ґражу, не забудьте про побитого байдужістю друга. - Викрикнув уже в спини товаришів.

Друзі переглянулись між собою, гмикнули та поспішили на полювання.