Дводушні

24

Ательє «Parfait» знаходилось не далеко від центральної площі, у затінку обступивши кругом його високих дерев. Будівля мала привабливий вигляд, не сліпила очі яскравими вивісками та не рябіла обставленими вітринами. Простота дизайну ательє підкорювала, хоч у нас, я надавала перевагу шопінгу, і купувала вже готовий виріб. Всі ці міри-заміри мені не подобались, і я вважала це банальним витрачанням часу. Та ще й стань стовпом і не рухайся, не дихай, не живи. А я не можу не рухатись. І хоч, як каже місис Вайно, що дехто ще не навчився рівно по асфальту ходити, для мене важлива активність, в будь-якому її прояві.

Увійшовши всередину, очі просто розбігалися від різноманіття тканин, а ще на стіні висів великий екран, біля нього була штукенція схожа на тачпад, за допомогою якого можна було пролистувати наявні ескізи, вносити до них зміни, робити замовлення. Такий сервіс мені подобається!

За мить до нас підійшла молода, стильно одягнута дівчина, на правій щоці та мала родимку, яка робила її загадковішою. Волосся мало насичено чорний колір, і навіть, мені здалося переливалось синявою. Глибоко посаджені очі ніби втягували у свій золотавий вир.

- Світлого дня! Мене звати Глорі, і я сьогодні допомагатиму вам створити свій образ. То чого бажають красуні? – Дівчина поправила окуляри. ‑Здогадуюсь, потрібно підібрати вбрання до вечірки присвяченої святу Нут-Ару?

- Так. Хочеться чогось неповторного, прекрасного, унікального… ‑ почала захоплено перераховувати свої побажання Вайлет, ‑ щоб ідеально сіло по фігурі, підкреслювало принади, а недоліки приховувало.

- Давайте спочатку визначимось з фасоном сукні, кольором, підберемо тканину, а потім займемось замірами. – І нас підвели до екрана. перед очима пронеслися сотні, та ні, мабуть, тисячі ескізів суконь, подруга захопливо плескала в долоні, вносила свої поправки, які одразу ж фіксувались на образі. На відміну від подруги, яка швидко обрала визначилась з кольором й матеріалом, я не могла придумати, яку б саме сукню я хотіла. Адже це не моє. Я не любила суконь, підборів, мініспідничок, хоча в моїй шафі вони мале місце, але якщо й були, то такими, що радували мою душу й очі. Я надавала перевагу зручному одягу, в якому я відчувала б себе комфортно. Так трохи подумавши, я вирішила, що не обов’язково йти на вечірку в сукні. Й тому запитала, чи мають вони комбінезони. Молодиця зацікавлена моїм питанням ствердно кивнула у відповідь. І почалося, фасон, колір, тканини та інші дрібнички. Творчий процес відбувався жваво, кожен вносив свої пропозиції, я до них прислухалась, точніше удавала, тому що все одно до них привносила щось своє. Результат перевершив наші очікування. На екрані красувався шикарний брючний костюм, який включав корсетний комбінезон з чорного матового атласу димчаста накидка імітуючи сукню з м’якого фатину. Довершував образ вузький металічний пояс-кільце з ланцюжками по боках. Хотілось скоріше приміряти його.

 - Вау! – тільки й змогла вимовити Вайлет.

- У вас чудовий смак! – винесла свій вердикт Глорі. – Прослідковується індивідуальність, і ваш образ має характер, точніше відображає ваш: волелюбний, наполегливий і водночас транслює ніжність.

- А коли можна забрати вже готові речі?

- Завтра вже зможете забрати. Зараз тільки зробимо замовлення, зранку прийдете на примірку і якщо все сподобається, то заберете, ні – внесемо поправки. Оплата по отриманню товару. – Ми поспішили за Глорі, швиденько внесли свої дані, попрощалися й попрямували з ательє.

Повертатись до гуртожитку не поспішали, вирішили прогулятись, покуштувати місцевий десерт на кшталт нашого морозива, погрітись на сонечку, поговорити.

- Ну все, Таро, на вечірці ти не залишишся без уваги протилежної статті. Твій костюм, просто впевнена, викличе фурор. У нас зазвичай на свято Нут-Ару дівчата одягають сукні, з максимальним декольте чи розрізом на юбці, але ти  просто божевільна. Але така чарівно-елегантна божевільна!

- Твоя сукня просто чудова! Сапфіровий колір прекрасно гармонує з твоїми небесно-блакитними очима та світлим волоссям. До речі, яку зачіску робитимеш? – відкинувшись на спинку стільця ліниво роздивлялась приміщення тутешнього кафе.

- Ще не думала над цим, але обов’язково цим займусь. А ше я йду на вечірку з Сейтоном, уявляєш? – Вайлет зашарілась. – Тому я не зможу піти разом з вами. Але ми обов’язково там зустрінемось та від душі розважимось. – Поспішила виправитись подруга. Я засміялась і згадала про своє запрошення.

- Мене також запросили. – також похвалилася я.

- Розповідай! Негайно. І чому я про все дізнаюсь останньою? – хотіла обуритись Ві та в неї це погано виходило, бо її розпирало від цікавості. Публіка бажала подробиць.

Я розповіла про вечірню прогулянку, випускаючи звичайно деякі деталі, такі як поцілунок та пропозицію зустрічатися. Це повинно лишатись тільки між нами двома. Ві трохи схмурніла. Я могла тільки здогадуватись про те, що вона мала до Сола симпатію, чи можливо хвилювалась за незрозумілі стосунки між ним та Ліндсі. І десь там, в глибині своєї душі, я сподівалась що почуття до мене Сол мав щирі.

- Він тобі подобається? — запитання прозвучало несподівано, та я не збиралась відповідати щиро на нього.

- Вай, він усім подобається. Покажи мені хоч одну дівчину, яка б не купилась на солощаву зовнішність Сола. Та от для мене – це не вирішальний фактор, тим більше я мало його знаю, щоб говорити про якісь симпатії чи почуття. Так, він привабливий. На цьому поки що все. – На одному дусі сказала я, а потім задумалась над тим, що саме мене підкупило в ньому. На жаль відповіді я не мала.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше