Дводушні

56

- Цього не може бути! – Алан сидів за столом з приладами взявшись руками за голову, понуро похиливши її знімаючи візерунки з купи паперів, в яких чорним по білому, однаковими буквами прописані результати проведеного тричі одного й того ж дослідження. – Взагалі не розумію, як таке можливо!

- Що за крики з самого ранку? – До кімнати в якій всю ніч проводилися експерименти увійшов Джейд. По його зовнішньому вигляду було видно, що нічка у нього також видалась веселенька.

        Одразу ж на тумбочці, що стояла не далеко від робочого столу за яким клопітливо працював геніальний цілитель, матеріалізувалися чашки наповнені ароматною кавою та корзинка з солодощами. Останні були одразу проігноровані Аланом.

- Може краще бренді? Бо це вже зовсім по дитячому. – Закинув руку за голову, почухав потилицю. – Бо з цим – кивнув на розкидані по всьому столу помітками – на тверезу голову не розібратися.

- І це мені говорить цілитель, так би мовити світило медичної науки! – Придвинув до себе корзинку, цапнув цукерку, примружив очі в задоволені, потім схопив іншу й потряс нею перед очима Алана – Ти сам прекрасно розумієш, що солодке сприяє кращій розумовій діяльності. А бренді можна так долікуватися…

- Все-все, не треба. Нотації до кави ‑ це не той  десерт, який би я хотів зараз отримати. – Махнув рукою в сторону списаного паперу – Краще скажи, що з цим робити?

Джейд уважно переглянув папери, потім ще раз. Підняв погляд на Алана, на що той розвів руками, мовляв, так-так, саме так.

- Ти хочеш сказати, що Таіра дійсно моя донька, проте Алана не є її матір’ю, та кровна лінія чітко простежується. Як таке може бути, ми були одружені, щасливі, потім сталося те, що сталося. – Ще кілька хвилин він приходив до тями. –Я ще не пив, а мозок вже відмовляється від логіки.

- Моя пропозиція стосовно розмови з матір’ю ще залишається в силі, я навіть наполягаю на ній. Тут і їжаку зрозуміло, поки ми не отримаємо інформації від неї, далі з’ясованого нами ми не підемо, так і топтатимемось на одному місці. І як би зараз це прикро не звучало, але навіть Алані ми не в змозі допомогти без сторонньої допомоги, ми не знаємо ні причини, ні часового проміжку, коли саме стерли її пам’ять, а щодо того, хто це зробив – я взагалі мовчу.

- Маєш рацію. Ще кілька днів добудемо до закінчення терміну перебування Тари тут, й повернемось до Академії. І цього разу ректор не матиме змоги відвертітися від розмови й нарешті дасть відповідь на усі озвучені запитання. – Нарешті дозволив собі розміститися в зручному кріслі, розмістивши руки на підлокітниках та перекинувши ногу на ногу.

- Думаю, що нам варто було б ще заскочити в гості до Алексії. Можливо вона щось та й знає. Тим паче, вона ж провидиця. – Алан розмістив свій стілець напроти бойовика, дзеркально відобразивши позу товариша.

- Згоден. Проте не забувай, що зайвого вона точно не зможе сказати, щоб не порушити порядок. Сам знаєш, наслідки можуть бути катастрофічними. Тож, не плекатимемо марних надій.

Ще деякий час вони проговорювали можливі варіанти розвитку подій минулого, і кожен з них був або занадто фантастичним, або нелогічним чи просто примітивним й не заслуговував подальшого його припрацювання.

Вирішивши, що таким чином вони повбивають один одного так і не дійшовши якогось висновку, піднялися зі своїх пригрітих місць та замість того, щоб просто перенестися порталом до крамниці травниці,  надумали прогулятися по дорозі до місця призначення, тим паче свіже повітря їм зараз було вкрай необхідно, щоб трохи освіжити голову й просто подихати ним, помилуватися, звичайно не такими миловидними краєвидами як на Селарі, а вже таким як є місцевим колоритом, та й просто розім’яти м’язи абсолютно не було б зайвим, адже мужні тіла чоловіків, що день за днем приймали одну єдину позу – сидячи за столом, таки потребували активності.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше