Дводушні

62

З приймальні ректора поверталась сама не своя. Брела, куди несли ноги й не бачили очі. В голові ніби осів туман, думки не були чіткими, те, про що я знала до цього моменту і в чому була впевнена – наче марево тануло з настанням ранку. Всі надії і сподівання танули, ставали примарними й зовсім зникали безслідно залишаючи лише спогади й відчуття, ніби всього цього не було, все привиділось, наснилось…

Людей попереду не помічала зовсім, й тому на льоту врізалась в мирно розмовляючу з подругами Ві. Зіткнення було не надто приємним, та краще так, ніж полетіти сходами головою вниз зламавши її по дорозі.

- Вибач, будь ласка, не помітила. – Поспішила вибачитися перед подругою, поки та не почала навішувати компліменти.

- Й куди тебе чорти несли? Таро, що сталося? Ти бліда наче смерть! – Дівчатам кивнула, щоб ті зникли, даючи таким чином знати, що розмова не призначена для по сторонніх вух, адже з ними я була знайома, проте тісно ми не спілкувались.

- Не зважай, просто хвилююсь перед іспитами от і все. – Відмахнулась й хотіла вже продовжувати свій шлях, та була спинена міцним стисненням руки на зап’ястку.

- Ага, розкажи мені. У тебе завжди під час хвилювання очі й пальці на руках світяться. – Її пронизливий погляд ніби перевертав всередині все з ніг на голову, вперше  з’явилось відчуття тривоги, хоча такого раніше не було. Так, всього я їй не довіряла, проте й без цього у нас були гарні дружні стосунки.

- Я ж говорю, сильно перехвилювалась, у мене після того часто таке трапляється. – Й легенько погладила її руку. Ніби повірила, бо хватка трохи ослабла, а опісля й зовсім відпустила мою руку зі своїх лещат.

- Добре, нехай буде так. До речі, вчасно ми з тобою зустрілися, хотіла якраз сповістити про чергову вечірку, що відбудеться після завершення сесії. Там ніби-то ще тематика є, треба в Ліндсі запитати, вона завжди в курсі таких справ. – Підвела підсумки Ві.

- Обов’язково підемо. – Щиро посміхнулась дівчині, оскільки знала прекрасно чим загрожує відмова. Вона ствердно кивнула головою, а я задоволена тим, що так швидко здихалась від зайвих розпитувань попрямувала до кімнати.

Отже, сидіти склавши руки я навіть не те, що не збиралась, а й навіть думки такої не припускала. І єдиним, що я могла зробити, так це знайти таємничу книжку даровану місіс Вайно, а потім вже прикінчити того чи ту, хто осмілився взяти на себе роль вершителя людських доль. Магія в середині мене колихнулась, погоджуючись з таким планом і вже чекала рішучих дій.

Влетівши до кімнати рішуче витягнула з шафи змінний одяг, заскочила до ванної, швиденько прийняла контрастний душ, перевдяглася й розпустила волосся, яке до цього натуго було затягнуте у високий хвіст. Поглянула на себе в дзеркало, й справді, навколо зіниць мерехтіло сяйво, в якому переплітались червоний, зелений, білий й золотавий кольори. Опустила погляд на руки – їх огортало таке ж саме світло. Ві мала рацію.

Так, треба трохи заспокоїтись, бо так далі діло не піде. У роздратованому стані можна наробити багато дурниць, які потім буде важко виправити. Тим більше на поспіх, неправильно прийняті рішення загрожували сташними наслідками.

Відкрила шухляду невеличкої шафки біля ліжка й витягла трав’яний збір, що також як і книжку отримала в «Крамниці травниці». Пелюстки хібіскусу і м’яти м’яко опустилися на дно схожої на наш, земний казанок посудини, до них я додала ще дрібку апельсинової цедри та декілька квіток ромашки. Залила їх водою, за допомогою магії вогню прокип’ятила протягом пари хвилин, а потім накрила кришкою, щоб напій настоявся, збагатився цілющими властивостями.

Духмяний настій обережно перелила в широку прозору чашку. Крізь скло було чудово видно, як широке листя велично крутилося на поверхні, а після граційно опускалося на дно чашки. Квіти ромашки розбавляли вишуканість простотою, грайливістю, легкістю. Його аромат швидко наповнив повітря, розлився хвилею запахів, які не перебивали одне одного, а навпаки – доповнювали.

З задоволенням прилинула губами до чашки й зрбила перший ковток. Мммм… Обожнюю гарячі напої куштувати одразу після приготування, як на мене, це унікальна можливість відчути на повну увесь спектр смаків закладених в них. Хоч і губи обпікало, всеодно продовжувала крихітними ковточками сьорбала чай, аж поки не чашка не стала порожньою.

Так, тепер потрібно знайти ту чудернацьку книжку з білим каменеем на обкладинці. Задача з зірочкою, адже  я зовсім не пам’ятала куди саме її поклала.

Пошуки були довгими й нудними, я перевернула в кімнаті усе догори ногами, перевірила кожен закуток, кожну щілину, та марно. Її ніде не було. Та я не збиралась опускати руки і вперто продовжувала пошук.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше