Дводушні

70

Від різноманітності костюмів, блиску природніх ліхтарів та кількості людей в святковому залі вже рябіло в очах. Як завжди, сьогодні також тут було атмосферно. Декоратори вечірки постаралися на славу, інтер’єр зали був наближений до природніх мотивів, замість столиків та стільців малися кам’яні глиби та дерев’яні колоди. Місцями горіли ніби справжні багаття, а штучне освітлення замінювали місячне сяйво та світло світлячків.

Минуло кілька годин відколи з початку святкування, і я відійшла трохи в бік, щоб ноги відпочили від шалених танців, і знов мені було якось не по собі. Не мала логічного пояснення того, чому без якої-небудь на те причини відчувала страшенний дискомфорт. Щось ніби труїло зсередини. Було присутнім відчуття небезпеки, і я вкотре за вечір похвалила себе за те, що хоч якось себе захистила. Душа була не на місці. Не знала з якого боку чекати несподіванки.

Не заспокоювало навіть те, що отримала безліч компліментів стосовно костюму та й загалом, навпаки, надмірна увага починала дещо дратувати, бо в кожному зараз бачила ворога.

Недалеко від мене знаходились декани цілительського та бойового факультетів, та про щось активно сперечались, про це свідчила жвава жестикуляція та різкі зміни міміки облич. Та попри дискусію вони не забували слідкувати за своїми вихованцями, хоч і прямого контролю ніби-то не було. Це інші так думали.

На вході до зали виникли постаті трьох ректорів вищих начальних закладів. Наш, до слова, виглядала найгірше. Не в одязі та зачісці справа. Ангеліна Іствуд ледь трималась на ногах, хоч і намагалась тримати марку і це виходило в неї досить добре, якби не одне але – я знала, про те, що сталося тоді в кабінеті. І те, що вона залишилась живою насправді диво. Якою б сильною маги нею вона не була, у кожного таланту є межа, і резерв час від часу зменшується або ж згорає.

Синці, що глибоко лягли під очима говорили про занадто виснажений магічний потенціал, і зараз її стан здоров’я підтримувався за рахунок вливання силових та енергетичних потоків її сина, адже магія у них була схожою. Та й були вони кровними родичами, а отже це мало б спрацювати на сто відсотків.

Прямо перед собою я побачила те, від чого так старанно оберігала мої нерви турботлива сусідка. Картина була найпрекраснішою. Серед невеликого скупчення друзів, ніжно обіймаючись переплітаючи руки, стояли Ліндсі з Солом. Не скажу, що це було неочікувано. Цілком. Проте було неприємно і з цим я не могла нічого зробити.

Несподівано на мої плечі лягли теплі, чоловічі руки, від чого я здригнулась, різко повернулась обличчям до цього смертника й готова вже булла випустити вже палаючу в руці енергетичну кулю. Неможе цього бути! Переді мною власною персоною стояв Ейв. Але як це могло відбутися? Адже він не був магічно обдарованим… Був!

‑ Я ж говорив тобі, що ми дуже скоро побачимось. А ти не вірила! –Він зробив крок мені на зустріч, я ж навпаки – крок назад. Реакція на це булла миттєвою, не дозволяючи зробити зайвих рухів чи кроків дуже швидко й міцно сховав мене від усього світу у своїх обіймах. Хоч моє невдоволення було яскраво вираженим, проте дозволила зробити йому це, адже неймовірно сумувала за цим нахабним та хитрющим поглядом. Подарувала йому свої обійми у відповідь, за що отримала легкий поцілунок в чоло.

‑ Чому одразу все не розповів? До чого всі ці таємниці? – Пглянула суворо йому в очі, тим самим вимагаючи негайної та чесної відповіді на поставлене запитання.

‑ Думав, що ти припишеш мені причетність до трагедії, що сталася з твоїм батьком, і не повіриш у мою непричетність. Пам’ятаєш, коли ти босоніж плелася бездумно засніженою вулицею міста, й не помітила як налетіла на перехожого…

Я не могла в це повірити. Звідки він про це дізнався? Шпигував за мною?

- Ти працюєш на них? – Голос мій прозвучав так холодно, що ним можна було заморозити.

- Ось те, про щоя говорив! – Не звертаючи увагу на мою холодність та протести, Ейв ніжно взав мої руки в свої, погладжуючи долоні великими пальцями своїх рук, продовжив: ‑ Таро, я тобі не ворог. Те, що я опинився в той час у тому місці – дурний збіг обставин. Якщо ти подумала, що я слідкував за тобою, то змушений розчарувати, навіть не збирався.

- Те чарівне місце, куди ти мене відвозив, знаходиться на Селарі? – Прордовжувала допитуватись.

- Марасо – назва того місця де народився я, проживає моя родина, те, чим я наважився поділитися з тобою. – Не здавався хлопець.

- Тепер хоч трохи розвиднилось в голові. Проте Ейве, ніколи більше не приховуй нічого від мене. Скажи так як є насправді, а там розберемось що і до чого. Просто будь чесним зі мною, а більшого мені і не треба. – Ну не могла я нічого з собою зробити. Не могла я довго злитися на хлопця. В подібних ситуаціях я завжди намагалася ставити себе на місце іншої людини, уявити як би сама вчинила б в тому чи іншому випадку. І на його місці, мабуть, вчинилаб так само. Згадала знову ті події, ті емоції, ті страшні відчуття та розтрощений душевний стан… Так, він обрав вірний шлях.

- Не в моїх правилах кривдити нечесністю тих, кого люблю. –Сама серйозність, зараз в його очах не було смішинок, так як це було раніше. – Так, я люблю тебе, навіть не уявляєш як сильно.

Мабуть вперше в житі у мене в животі запурхали метелики. Я не знала, що сказати. Точніше знала, мені потрібно було відповісти щось типу: і я тебе люблю, і я добре це розуміла й погоджувалась з цим. Тим більше я цілком і повністю відповідала йому взаємністю. Проте це зізнання давалось занадто важко, ніяк не могла пересилити себе і сказати нарешті ці три слова.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше