II - Смуток

 Він не покидав надії проникнути в його голову, чоловік ще не помічав, що в його сторону насувається якесь відторгнення.

 Чоловік не смів підійти ближче, але продовжував вдивлятися...

 ...Залишилося лише все покинути ?

 Він зумів просунутися вперед, хлопчик був практично невидимий для тварюки.

Хмари густішали у небі, а він все роздумував, що ж буде далі, хлопчик не плакав.

Час йшов, а він все не наважувався, тупцюючи на місці, він глибоко дихав. Хлопчик не відводив погляда.

 Структура звіра була не такою вже й широкою, як могло здаватися раніше. Бридотна істота була влучною, об'їдаючи чиїсь кінцівки, вона все вскидувала голову, немов наповну вмикаючи нюх й скануя простір біля себе. Він так і не зрозумів, все думав та думав : Що Воно буде робити потім? Що ж тварюка буде робити далі? Не вернеться ж..?

 Все ж таки хлопчисько вирішив не відступати 

"Такі як ти, своє не прогавлять, так?"

 Аж ніяк. 

Чоловік міг казати, що завгодно у голові, але насправді, все було по-іншому. Хлопчисько не міг дозволити собі нічого не робити, тоді б це захопило б його, і він би все життя, тільки б і робив, що відступав.

 Десь далеко над нам насміхалися, а білий простір погрожував надолужити згаяне. Чого ж бажав цей простір? Спаплюжити зруйнувати всіх й кожного? Придушити ?

 Чоловшк лиш міг жадати цього у снах та мріяти добитися бажаного. А яким шляхом? Кровью та жахом?

 Ймовірно, це вже було... Уламок гострого каменя...Передчуття нападу? Що ж іще? Залишалося? Лють або біль від зломаної кістки? Що сильніше?

 Час уповільнився, він чув власне сердцебиття, звірюга развернулася й стрибнула. 

 Певно вона його надто сильно вразила, прямісінько в тіло. Шок був куди сильніше, ніж він спершу подумав. Перед очами промайнула темрява.

 У ділянці ключиці відчувся тріск. Туша видерлася на нього в той самий момент, коли хлопчисько підняв знаряддя вгору. Вістря з чавкаючим звуком ввійшло в перову завісь. Коричнево- темна тварюка заверещала. Ерие все разносився по околицям і ось в котрий раз вона...воно вдарило клювом з усієї сили, істота була у гніві.

Ні з того, ні з сього тварина якось тонесенько крякнула. А у голові хлопця все стукало :

  - Адже всі ті мої думки про поразки, про Всі ті численні поразки. Це був тільки початок, як-ніяк правду мама тоді казала... Помста це всього-навсього слабкість, доказ твоєї безпорадності.

 Усі сили, як і усі думи легко розгубити, якщо ти прогавиш, щось настільки важливе твоєму сердцю, що настане не просто смерть. Один із останніх ударів послідував негайно.

 Хлопцю все здавалося, що вже усі мертві. Все просочилось сморідом тварюки та величавим криком. Минули хвилини, а він все не зупинявся.

 Хлопчик відчув сиру, дуже в'язку землю. Він все намагався ухопити впалу та таку маленьку зброю. 

 Неймовірно тверда хватка стиснула його голову, здавалось ще трохи й земля забере його з тельбухами.

 Маленькі юркі кінцівки відпустили його. Пір'я все якось пожухло. Здавалось щось бо в очах лопнуло. Лють вивітрилася. Щось легке й велике зачепило його потилицю та знову притисло до землі. Вага у цієї істоти була чималою. Пір'я було сяючим й чистим, по бокам не стирчало по вісім ребер, як це зазвчай буває у крилатих тварюк. Клюв не був викривленим, але глибоко у горлянці чувся предивний але ясний, дуже чуткий клекіт. Коли тіло темного звіра переламалося, сяюча тварина небесного кольору прибрала лапи з його грудей. 

 Крило, котре з турботливою обережнісю утримувало його, зникло. 

Він (хлопчик) зарився в його м'яку величезну шкурку й видохнув, тихо шепочучи слова вдячності, хлопчик бачив внутрішннім оком, як тваринка розправляє жовто-блакитні крила та відправляється у вільний політ. 

 Тварюка тихесенько підвивала, адже тварюка (вмирала) знала :

  - Ти став безстрашним і куди це тебе завело?

 Він з легкістю відступив, коли хлопчик огризнувся. Зумів він насолодитися цим сповна? Глузуваннями, майбутніми розмовами? Навряд чи. Але чоловік не припиняв презирливо глузувати. А час все йшов і у голові хлопчиська вже не було колишнього жахіття. Чоловік випрямився й витягнув дещо з кишені, усміхнувшись ще сильніше.

  - Він пречудовий, правда?