Глава 7

Після розмови з батьком мій настрій набагато покращився. Значить, я рухаюся в правильному напрямку. Мене без питань довезли додому і я задоволена вирішила прийняти гарячу ванну. Не люблю всякі там аромати, баночки-скляночки, бомбочку і іншу фігню. Колір яскраво фіолетової води мене напрягає, а хімозний аромат кокосу викликає нудоту. Мій максимум , то морська сіль з запахом лісу. І то, по святах, так би мовити. 

Відкисала я довго, потім наліпила собі маску на морду і ввімкнула улюблених піратів. Клуб фанаток Джоні Деппа, привітуліки. Я з вами!

Прокинулася я з бойовим настроєм. Це бос мій , такий потік енергії визиває? До речі , а яке в нього прізвище? А то якось постійно сволотою в думках називати - не комільфо, а на Сергія він не заслугував. Гугл, в помощь, як любить казати моя подржка Юлька. До речі, вона має скоро повернутися з Балі. Місяць,  як в рекламі "Баунті" провела. 

Тааааак.... Функція "Шерлок Надя" активізовується. Забиваю в стрічку пошуку назву фірми. Нічого так... Я аж присвиснула. Статей багато.

"Компанія "Марс" успішно заключила контракт і вийшла на американський ринок."

"Кількість багатомільйонних контрактів зашкалює, а "Марс" тільки нещодавно відсвяткував 5-річчя"

" Хто вони засновники успішного "Марсу"?"

Переходжу на статтю про власників і прифігіваю від прочитаного. Марк Арісов і Сергій Соколовський заснували компанію ще коли вчилися в університеті. Друзі з дитинства, пройшли крізь "вогонь і воду". За ними не стояли "великі дяді" і багаті батьки. Хлопці досягнули всього самі. 

Я читала і повільно офігівала. Їх називали "проривом десятиліття" і завидними холотяками столиці. Від фоток, яких було чимало і які люблязно надавали журналісти, в кожної нормальної жінки з 3 і думаю до років 100 текли б слюнки. В ділових костюмах, на якихось впливових заходах з бокалами шампанського чи стаканами віски. 

Дивлячись на цих чоловіків, чесно, можна запросто продати душу дияволу. І повірте , я не буду звинувачивати жодну дівчину.  Гарні, успішні і багаті, але... ( отут, уважненько, дівчатка, не підслизніться). Не знаю що  до цього Арісова, а мій шеф мудак знатний. Тому не зважаючи, ні на які там плюси і куплену шаурму ( в мене нема провалів в пам'яті, не хвилюйтеся) нам такого щастя не треба. "А тобі його пропонують?" - глузливо припіднімає брови моє внутрішнє чортенятко. "Іди в дупу" - відповідаю йому і зиркаю на годинник. 

А щоб вам провалитися! Я зараз спізнюся, а 5 тисяч я вже витратила. Літаю по хаті, як вжалена і вибігаю,  як... прости-Господи. Звичайно, ми не зраджуємо своїм традиціям -  без макіяжу і вкладеного волосся, зате на підборах. Де моя нагорода "Логіка Року"? А? Не бачу.

Спізнююся я на трошечки. Двадцять хвилин, вашу мати! Та мені зараз, як Прометею печінку по шматочках виклюють. Влітаю в офіс запиханою, полегшено зітхаю і падаю в крісло. Є тут мій "любий" бос чи ще не приперлося? 

- По-обережніше з офісним майном , Надія Федорівно. - трясця твоїй матері! Тут ця скотина. Повільно розвертаюся на стільці до боса. Гарний, паразит. Чорні джинси, такого ж кольору рубашка з закоченими рукавами і фантастичного  кольору очі. Темні, майже чорні, в яких так і стрибають чортенятка.

- Доброго ранку, Сергій Дмитрович,- миленько посміхаюся, показуючи усім своїм виглядом, що я найкраща в світі секретарка і найцінніший працівник в його офісі. "Якому заплатили за те, щоб підставити боса"- визирає з найдальнішого кута моя совість. Спроба оброзумити мене не завершується успішно і вона відправляється назад на своє місце.

- Ви мали сказати це двадцять п'ять хвилин назад,- він перестає здаватися дружелюбним і холодно дивиться на мене. Стоїть , заслонивши собою весь двірний пройом, склавши руки на грудях і примруживши очі. 

- Двадцять,- виривається швидше, ніж я встигаю подумати. Мозок відчайдушно посилає "охрану отмєну", а інстикт самозбереження починає рвати на собі волосся.

- То в вас годинник спізнюється,- хмикає, кивнувши на мій срібний циферблат, що блищить на руці. Подарунок татка.

- А  може в вас спішить? - іронічно підіймаю брови.

- Надя,- він робить крок вперед, хитаючи головою. Я піднімаюся з крісла і гордо вскидаю підборіддя. А самій плакати хочеться. Я поряд з ним навіть на ходулях буду, як карапуз виглядати, так ще й без макіяжу. Ну триндець.- Ще одне попередження і ти вилитеш з роботи, як пробка. Замість тебе поставлю кавовий апарат - толку буде більше. Зрозуміла? - питає грізно.

- Зрозуміла,- кидаю крізь зуби.

- Каву мені зроби,- каже через плече, йдучи в свій кабінет. 

Далі день пройшов, як звичайно. Бігала по поверхам з різними паперами і носила каву шефу. Люблю-абажаю, прямо. Якось механічно погляд впав на квіти. Щось я не бачила, щоб їх хоч хтось поливав. Торкнулася до землі  - сухо, як в Сахарі. Нащо заводити , якщо не збираєтесь піклуватися? Бісить ця людська легковажність по відношення до рослин чи тварин. Взявся - так піклуйся. Відшукала порожню літрову пляшку і напевно, раз сім бігала в туалет по воду. Начебто все, оглянула приміщення. Погляд зачепився за щось зелене на шафі. Ото заперли! Підодвинла стілець поближче і встала на нього. Для кого ці меблі зроблені? Для велетнів? Навіть на підборах, я не діставала до квітки, тому стала навшпиньки. Раптом ногу, щось свело і я почала втрачати рівновагу. 

- Надя, - почула я окрик і міцні руки схопили мене, не даючи зустрітися мордою з підлогою. В ніс вдарив приємний терпкий запах чоловічих парфюмів. На пару секунд я аж підвисла. Я дуже вибаглива до ароматів, в більшості випадків мені вони не подобаються, а тут я прямо насолоджувалася їм. Від Соколовського пахло так затишно і по-рідному. Стоп! Соколовський?  Я відкрила очі і зустрілася поглядом з босом. 

- Відпусти мене! - я намагаюся вибратися з його майже обіймів. І чесно, так, мені стало холодно і самотньо без них. Але я швидко відігнала ці думки і взяла себе в руки.- Якого лисого ти мене лапаєш? - закричала, вдаривши по його ладонях, які стиснували мою талію.