Глава 11.1

Глава 11

Зателефонувати Борису я хотіла вже наступного ранку, але Анжела таки переконала почекати два дні. Як не було важко на серці, я погодилася. Але місця собі не знаходила, ніби втратила щось дуже важливе. Якусь опору в житті. Тинялася по квартирі, як неприкаяна, і не знала, чим зайнятися. Тому дзвінку Кості навіть зраділа. Ми домовилися з ним зустрітися ввечері і сходити до ресторану. Не скажу, що я так вже горіла бажанням спілкуватися з ним. Але це краще, ніж просидіти залишок дня, дивлячись на мобільний і пригнічуючи потяг набрати номер Бориса.

Вечір вийшов досить приємним. Набагато кращим, ніж я очікувала. Костя не став економити і повів мене в один з найкращих ресторанів. Тут панувала тиха затишна атмосфера, обслуговування виявилося ненав’язливим і бездоганним. Я відчувала, ніби опинилася в зовсім іншому світі. Тому, який до цього бачила лише з екрану телевізора.

І все ж, слухаючи тиху приємну музику і ведучи з Костею вишукану бесіду, я ловила себе на думці, що хотіла б опинитися зовсім в іншому місці. Нехай я, нарешті, знайшла чоловіка, який теж цікавиться літературою і мистецтвом, цікавого і приємного в усіх відношеннях. Нехай ще кілька років тому я волала б від щастя від цього факту. Але зараз не могла себе змусити радіти. Всі думки були про Бориса і Дениска. Я уявляла, чим вони зараз займаються, чи думають про мене і що сами. Може, вважають, що я зрадила їх, не виправдала гарного ставлення. Від цього ставало гидко на душі.

– Ти була одружена, Таню? – увірвався у мої думки голос Кості.

Схоже, від інтелектуальних бесід ми перейшли до особистих. Хоче дізнатися про мене більше.

– Ні, – уривчасто кинула я.

Ненавиджу обговорювати цю тему! Завжди доводиться ніби виправдовуватися за те, що так і не змогла влаштуватися в житті.

Але Костя, за що йому великий плюс, не став задавати неделікатних запитань про те, чому і як. Просто, отримавши відповідь, заговорив про себе.

– А я ось був два рази.

– Так, я знаю.

– Кожного разу це закінчувалося катастрофою.

– Ті жінки були настільки поганими? – з сарказмом запитала.

Терпіти не можу, коли при мені чоловік починає погано говорити про своїх колишніх.

– Зовсім ні. Просто ми не підходили одне одному, – заперечив Костя, чим відразу виріс в моїх очах. – Вони хотіли від життя не того, чого хотів я.

– А чого ж ти хочеш? – мимоволі запитала.

– Мені потрібна жінка-берегиня домашнього вогнища, як би це банально і пафосно не звучало. Щоб, приходячи додому, мене чекали смачна вечеря, чистота і порядок. А дивлячись на дружину, я забував про всі турботи і неприємності дня. От скажи, хіба я так багато хочу? – зітхнув він. – Мої дружини хотіли іншого. Одна більш за все прагнула зробити кар’єру. Приходила ще пізніше за мене, нашвидкуруч з’їдала приготовану мною вечерю і лягала спати. Коли я заводив розмови про дітей, влаштовувала істерики. Друга ж, навпаки, палець об палець не хотіла вдарити. Цілими днями сиділа вдома, втупившись в екран комп’ютера, і спілкувалася в соцмережах. Вдома бардак, брудний посуд у раковині. Одного разу мені це просто набридло. Вже думав: невже у світі зникли звичайні нормальні жінки?!

– З чоловіками ті ж проблеми, – усміхнулася я. – Думаю, справа не у гендерних відмінностях, а у самих людях.

– Ти абсолютно права, – охоче підтримав він. – Знаєш, з тобою мені дуже легко. Таке відчуття, що знаю тебе все життя. Ти проста і щира.

Я зашарілася, розуміючи, що зовсім не така, як він говорить. Спілкуюся з ним тільки тому, що хочу викликати ревнощі у Бориса. Відчула докори сумління.

– Дякую, – видавила з себе.

Мені теж було з ним легко, але не так, як з Борисом. Там я відпочивала душею, відчувала, що саме поруч із ним моє місце. З Костею ж все одно відчувала скутість, ніби кожну мить відігравала невластиву мені роль. В якійсь мірі так воно і було. А після зізнань Кості вся приємність вечора кудись зникла. Я ледве стримувалася, щоб кожні п’ять хвилин не дивитися на годинник. Хотілося, щоб це побачення швидше закінчилося. Я вже вирішила, що ледь прийду додому, відразу подзвоню Борису. І плювати, якщо Анжела буде проти! Не можу більше прикидатися!

Нарешті, вечір дійшов кінця. Костя підвіз мене до дому і галантно запропонував руку, випускаючи з машини. Я спробувала вилізти як можна граційніше і негайно опинилася в його обіймах. Це виявилося так несподівано, що навіть не відразу відреагувала. Відчула губи Кості на своїх губах. Якихось особливо приємних відчуттів не виникло. Покірно чекала, поки йому набридне мене цілувати, бажаючи, щоб це сталося якомога швидше. Коли ж він просунув мені до рота язик, і зовсім відчула огиду.

А потім несподівано похитнулася, відчувши, як хтось відштовхує від мене Костю. Довелося вчепилася за машину, щоб втриматися на ногах. Очі розширилися. Я навіть не відразу повірила в те, що бачу. Борис із зовсім очманілим обличчям мутузив Костю, як ганчір’яну ляльку. Той намагався вивільнитися, захищався, але явно програвав.

Я закричала й кинулась до них, намагаючись розтягнути. Борис різко відпустив Костю і, важко дихаючи, встав поруч. Мій трохи пошарпаний залицяльник ошелешено переводив погляд то на мене, то на Бориса. Схоже, він взагалі не розумів, що відбувається. Я розуміла ще менше, тому, затинаючись, промовила: