Джентльмен її невдачі

РОЗДІЛ 4 ВІКТОР

ВІКТОР

Будівництво нової секції йшло в зазначені терміни. Проте в останню мить компанія «Одіссей» заштопорила  доставлення вікон, добавивши ще один головний біль. Розпочаті  оздоблювальні роботи довелось тимчасово пригальмувати. А все це лишні витрати та  репутація.

На об’єкті   чекав  головний будівничий.  

-Вікторе Сергійовичу, - кинувся назустріч, як  тільки з Квасолькіною вибрались із затишного салону автомобіля в  багнюку  будівельного процесу.  –  Зачекайте, я підійду! Навіщо псувати взуття, тим більше дамі.

Мимоволі покосився на  помічницю.  Сіре пальтечко на фоні сірого бетону, бліда шкіра і якось   дивно звужені очі під   пронизливим  вітром викликали жалість. Вероніка  тремтячими пальцями притискала до грудей   величезну   шкіряну теку. Здавалося б, якби не яскрава червона ноша,  вона злилася б з осінньою одноманітністю.

Та робочі моменти потребують  жертв. Я хотів особисто  перевірити  справи в новобудові.

-Квасолькіна,  подай руку, я  тобі допоможу пробратись до будівлі.

У відповідь закусила губу,  та все ж простягнула крихітну долоньку. Теку я забрав сам. Коли в моїй широкій руці опинились    задубілі пальчики, про себе здивувався,  як швидко ухитрилась замерзнути. Дівчина  дивилась виключно під ноги,   глибоко втиснувши шию.  Я кілька разів підтримав її, підстрахував, щоб  перестрибнула з дошки на дошку, що ніби імпровізований трап  пролягали через  вимішане технікою  болото.

Як тільки   звільнив захват,  дівчина за спиною полегшено видихнула. Здається, її антипатія до мене після ранкового випадку  тільки збільшилась. Щось всередині неприємно кольнуло.

В приміщенні,  в якому весело гуляли протяги, довелось затриматись довше задуманого. Будівничий зі всіма  деталями посвятив в проблеми та перспективи, а Квасолькіна невпинно нотувала в записничок. Інколи  працівник на неї озирався і тоді на його   досвідченому  з  роками  обличчі мелькала тінь  співчуття – дівчина  виглядала крижинкою.

-Можу чаю запропонувати, - нарешті  звернувся до моєї помічниці. – Запашний, з трав. Дружина вранці   налагодила.

-Ні, що ви! -  запротестувала скромниця, і   сполохано  кинула в мій бік  погляд.

-Нам пора.

Чоловік до самісінького автомобіля   пояснював,   просив та  наголошував  на  важливих для будівництва аспектах. Про себе відмітив,  що потрібно частіше вибиратись на об’єкти і   особисто стежити за якістю зведення  приміщень.

-Вікторе Сергійовичу,  -   несподівано звернулась дівчина, розтираючи руки. В салоні, в порівнянні з вулицею, панували тепло та затишок, поволі  зігрілись. – Я  хотіла запитати, - несміливо продовжила.

-Що цього разу.    

-На зустрічі  моя присутність обов’язкова?

О, щось новеньке. Вперше Ніка   просила  відпустити її. Тим більше з ділового обіду, коли навіть не знає, з ким  проводитиметься. Сміливість підлеглої вразила. Сміливість чи нахабство?

Звісно, іншого разу я  б погодився,  але сьогодні мама недаремно затіяла побачення. Впевнений,  прийде не сама,  приведе нову компаньйонку, чи  давню подругу з  її  дочкою на виданні.  А так під рукою  буде Квасолькіна,  присутність якої втихомирить жіночий запал.

-Вероніко, без тебе ніяк. Записуватимеш розмову,  -і усміхнувся в душі. Невдоволено повернула обличчя аби не бачив його виразу.

А  в моїй голові все крутився вчорашній вечір. Дівчина так сп'яніла, що її довелось  майже без свідомості відвезти до себе додому. Ну ж не залишати   недосвідчену панянку  сам на сам з влитою дозою та  страшнувато було за  її життя. Якби знав, що наша випадкова зустріч в  барі та кілька безневинних коктейлів  матимуть такі  наслідки.  У квартирі Ніка ожила. І допоки я стягував з неї чобітки, вона позбулася всього одягу вище пояса.

Запропонований мамою ресторан  знаходився в  центрі  міста. Одноповерховий,   побудований під стиль архітектурних пам’яток поруч,  і напрочуд затишний всередині, він вітав гостей  приємною живою музикою у виконані  жіночки бальзаківського  віку. 

Ми спізнились. Мама сиділа  під вікном,  як завжди в екстравагантній  сукні та  з улюбленою зачіскою – високо зав’язаним у пучок волоссям, її погляд спрямовувався  на виконавицю грудного співу, і  по зведених докупи бровам, ймовірно зробити висновок: вона вже шкодувала про вибір закладу.

Помітивши нашу маленьку делегацію,  привітно замахала рукою. На диво,   була без товаришок.

-Привіт, вибач, що невчасно,  - винувато усміхнувся та поцілував  підставлену щоку.

-Ти не сам?-  чесно здивувалась  ненька. Раніше їй  не доводилась спілкуватись з моїми підлеглими. Робота   була роботою і всі  справи залишалися за межами дому.

-Вероніка – моя помічниця. Вероніко, моя мама – Світлана Олексіївна.

Жінки приязно всміхнулись одна одній  та потисли руки в  знак привітання.  Ми розмістились навпроти матуся, тому  чинний суддя могла   вільно розглядати  новий об’єкт  супроти неї. Як сподівався,  мама задумалась над моєю ідеєю привести  помічницю.

-Я відійду на хвилинку,  - поспішила підвестись Квасолькіна. Коли зникла у дверях в протилежному кінці  зали, найрідніша людина пішла в наступ.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше