РОЗДІЛ 11 ВІКТОР

Сльоза  обпекла серце. Ні, не шкіру,  самісіньке серце. Ніколи не любив жіночих сліз. Хоча, навряд знайдеться чоловік, який байдуже ставиться до схлипувань слабкої половини людства.

-Тобі потрібно заспокоїтись, -  промовив, заледве пізнаючи  власний голос. Він був тихим та глибоким,  співчутливим і   мирним. –  Візьми кілька днів відпустки,  вгамуй нерви.

-Дякую,  - знову скрутилась клубочкам.

-Я  заберу машину від клубу і тоді  відвезу тебе додому. Дочекайся й навіть не думай тікати. Дозволь мені  залагодити свою вину.

Її  очі блиснули вогником надії та вдячності, від чого на душі зробилось легко та тепло. У відповідь невільно подарував їй свою фірмову усмішку, якою зазвичай  зачаровував  цікавих мені дівчат.

-Я швидко, а ти поки що відпочинь,  витрави погані думки, або просто подивись хороший фільм. І головне, не  приймай поспішних рішень.  

Не чекаючи відповіді, зірвався на ноги та відтягнув стіл із  залишками сніданку на кухню. Було якось незвично  догоджати Квасолькіній, однак   приємний осад лоскотав  самолюбство. Напевне, воно і  є щастям -  турбуватись про іншого.

Переодягнувшись у  чорні  вузькі джинси й  тонкий  сірий светр, я  вийшов у вітальню. Вероніка, блаженно заплющивши очі,  тихесенько дрімала. Мабуть, вперше помітив на її обличчі ніжність, яка  вміло зняла з дівчини маску сурової,  компетентної помічниці, тим самим  зробивши жіночною.

Ех, Ніко, і  чому ти така безталанна? Наче не дурна, а повелась на Назара, як  одна із  тих,  що ганяються за тугим гаманцем  чи швидким кар’єрним ростом.

Від роздумів і   ненавмисних споглядань відірвало сповіщення  служби таксі.  В голові ще туманилось,  але порція  рідкого бульйону  трішки  втихомирила  градуси в крові та неприємний присмак в  роті,  тому бадьоро рушив з квартири.  

У коридорі накинув  теплу куртку і випадково  краєм ока зачепився за  дбайливо складену  пару жіночих чобітків, які привернули увагу  височезними підборами.  Мені подобалось, коли дівчата  граційно плавали на  каблуках, але, уявивши Вероніку із пораненими ступнями в   такому взуття,   співчутливо поморщився.

-Доведеться в магазин завітати,  - промовив сам до себе та глянув на  розмір. Не катувати ж  Квасолькіну, яка постраждала через мою  необережність, цими підборами.

По дорозі  до клубу  на телефон знову прийшло повідомлення, власником якого  виявилася Аліна. Дідько! Я  зовсім забув,   що  планував з  красунею приємний  день, особливо вечір. На екрані висвітилось «Привіт! Світлана Олексіївна запросила мене на вечерю. Складеш компанію?»

Перевів погляд  за  вікно  автомобіля. Поволі  сонце витісняло кудлаті хмарища,  сміливо вилазило через них, обіцяючи світові   осіннє тепло,  на яке тільки здатний листопад. Організм потребував розрядки,  і  хорошого,  ніжного спілкування. Швидко відповів:

«Привіт! Сходимо в кіно?»

Кілька хвилин очікував відповіді, подумки віддавши Аліні   честь,  що одразу не кинулась погоджуватись.  Отже, має  шанс затриматись  в моєму ліжку  трішки довше звичного.

«О четвертій. Кінотеатр  в ТЦ «Оазис».

І милий смайлик в кінці.

«Чекаю зустрічі», - кинув наостанок.

Мій автомобіль мирно стояв   на  стоянці поруч  «Адель». На щастя,   цілий та неушкоджений. Поруч  нього  перебувало ще кілька машин,  проте спорт кара заступника  не вгледів. Напевне,  зранку, або ще вчора відігнав у  ремонт, бо ж не показувати потенційній наречені сліди помсти  нещодавньої коханки. Про себе усміхнувся. Таки Ніка сміливіша,  ніж я  думав. При  згадці про дівчину в моїй квартирі   серце пропустило удар – несподівано   та зворушливо.

В марних спробах відігнати мислі про Вероніку, дістався  величезного торгового центру,  в одному з бутиків якого зазвичай купував собі  одяг.

-Вікторе Сергійовичу, - начепила милу усмішку  консультант Катерина.  Дівчина   допомагала оновляти мені гардероб,  тож запримітивши появу  постійного клієнта,  кинулася заробляти  щедрі чайові. –  У четвер отримали нову колекцію з  Мілану. Глянете?

-Привіт, Катрусю, - привітався, мов з доброю знайомою.  – Ні,  маю до тебе особисту справу.

Консультант помітно  напружилась та  не  подала вигляду своєї зацікавленості.

-Слухаю.

-Підбери теплу в’язану сукню і зимові черевики  тридцять сьомого  розміру.  На ціну не зважай.

-А якого розміру плаття? – спокійно  уточнила.

-Не більше п’ятдесяти кілограмів.

Дівчища щиро засміялась та з розумінням кивнула,  незабаром повернувшись із кількома варіантами.

-Ось,  погляньте, - виставила перед мною  замовлення,  - Італія, кашемір, довжина міді, модний  цього сезону колір – світло-сірий.

-Сірий, сірий…  Спакуйте оце  і  взуття підберіть  відповідне, - кивнув на  інший вішак, на якому  висіла  ніжна хмаринка у вигляді сукні.

-Гарний вибір, - констатувала  Катя, - пройдемо на касу. Я  ще додам  колготи.

Як дівчина  сподівалась, я віддячив  щедрою нагородою. Тепер залишалась   лише дрібничка – змусити Вероніку прийняти  подарунок в знак вибачень за незручності. Уявились здивовані оченята та міцно підтиснуті  губки,  які через  пів години полишать мою фортецю.