1. Історія Катерини

Можливо, життя — це випадковість, але я в цьому сумніваюся. Стівен Тайлер

Передмова

Що насправді важливо в боротьбі з поганим настроем, невдачами та перманентною меланхолією? Зрозуміти причину та зробити правильні висновки.  

Але найчастіше ми навіть не розуміємо в чому причина. Відчуття  “щось не так”, займаєшся чимось не тим викликає зсередини відчуття пригніченості та неспокою. Як пише Е.Толле - це момент, коли в людині прокидається її “тіло болю” і починає засинати здорове ставлення до себе. Поганий настрій - це перший дзвінок про те, що потрібно щось змінювати. 

Але заждіть, можете подумати Ви, не буває так, що в тебе завжди тільки гарний настрій та бадьоре самопочуття. Але якщо ти більшість часу перебуваєш в пригніченому стані і зовсім не відчуваєш радості, тоді необхідно замислитись, чи своїм шляхом ти прямуєш. 

1.1. Бажання подобатись і меланхолія. 

Мене вже ніщо мене не тримало тут. Атмосфера тління та занепаду відбивалась на мені щоразу, коли я чула одні й ті самі жаління на долю родичів та знайомих. 

Здавалось, стати іншою я могла би тільки десь далеко. Кожного разу ідучи вулицею, я боялась, зустрітити того, кого бачити вкрай не хотілось. Мені було душно у цьому болоті, болоті власних проколів і невдач. І я нарешті відчувала в собі сили покинути цю трясовину. Що зі мною сталося, - запитаєте ви. Я поїхала зі свого провінціального містечка. 

Пам’ятаю як лежала у ліжку і дивилась у стелю, за вікном ворушилось життя, а мені зовсім не хотілось вставати і кудись йти. Дуже захотілось мати кошеня, яке може потішити в такі моменти. 

Я не знала, що робити, але я знала, що не варто лишати все як є. Насамперед звернутись до терапевта було моїм найкращим рішенням. 

Ми сиділи з ним на балконі, я багато разів уявляла як говоритиму з ним, як запитаю його про щось таємниче. Про те, як влаштований всесвіт, чи існує точка, в якій він може закінчуватись. Це такі теми на які я не хотіла думати одна, а з ним все могло стати на свої місця. Таємничі світи, здавалось, відкривались прямо перед моїми очима, коли він пояснював свою концепцію. Та зрештою може і не було ніякої концепції, йому було приємно, що я самовіддано слухала все, що він говорив. Він подивився на мене: темно-коричневі очі з зеленим відтінком. Він був високим, навіть кримезним, з широкими плечима. Мужній, але щось в його погляді було лірично-ніжне, майже тендітне. І його спосіб висловлюватись: його вимова була досить елегантна та витончена, як на такого здоров’яка. Він був харизматичним, одягнутий досить просто: в сині і трохи потерті джинси і футболку з назвою одного рок-гурту. У нього було злегка довге волосся, зібране у хвіст, неслухняне і навіть кучеряве, шевелюра візуально була об’ємною і це також надавало його образу загадковості. Темні очі, здавалось, дивились в глибину моєї душі, від них важко було сховатись. Він здавався напрочуд впевненим у собі і одночасно уважним до інших. Приємно було з ним говорити, приємно було бути відвертою з ним, бо він слухав дуже уважно. Його рухи були виважені, впевнена статура та погляд робили його ще більш високим. Мені, середній на зріст дівчині, він здавався велетнем. Щось таке було в його вимові, що чарувало слух. Він вмів говорити і знав про це. Він легко міг причарувати будь-яку жінку. 

• Ці космічні теми наводять на думку обійняти тебе
• Тоді не зволікай , - посмішка осяяла обличчя Михайла
• Я помітив, що ти досить смілива. І це мені подобається. Ти з’явилась переді мною ніби за наказом чарівної палички, така красива і дика. 

Може мені не варто бути тут, - подумала я. Щось зсередини підказувало - біжи звідси скоріше, досі не можу пояснити це вічуття. Я боялась залишитись в його тенетах, розтворитись в красивому голосі і більше ніколи не згадати звідки я і чому прийшла до нього. Я налила ще свого улюбленого трав’яного чаю і продовжила онлайн розмову.

• А якщо б я тоді лишилась довше?

• Я би обіймав тебе всі ночі поспіль. Але ти не лишилась.
• Справа в мені. І може в тобі. І в історії, яка ні до чого не веде. Можливо, це нормально. І життя ні до чого не веде.
• Життя веде до смерті. Це точно.
• А потім переродження?
• Я скептичний у цьому питанні.
• Як думаєш, чому істоти страждають? Напевне тільки ті, що можуть це усвідомлювати.
• Я не знаю. Думаю, світ просто так влаштований. Так і має бути.
• Будда казав, що звільнитись від страждань можна.
• Я знаю, що він сказав. Але для цього треба звільнитись від бажань. Я не готовий відмовитись від бажань. Окрім того, вважаю це хибним шляхом.
• Можливо, це слушно. 
• Це заперечення власної природи,  сказав Михайло
• А ти хотів би дітей?
• Я вже маю дитину і все не так просто. А зрештою, все одно ми приходимо в цей світ самі і йдемо самі. То може яка різниця?
• Можливо, так і є
• Може все інше лише ряд другорядних подій між ними. Але мені хотілося би не знати цього або вдавати, що  не знаю.
• Чому?
• Я б не пішла вчитись в університет, напевне. Це не моє.
• А що твоє?
• Життя в селі. Свій дім, корівка, діти і чоловік, що приносить з саду стиглі фрукти. 
• Впевнена?
• Був би інший світогляд, могло би так бути.
• Але ж не так.
• Можу це виправити.
• Навіщо?, - не без подиву запитав Михайло
• Моя голова - поле для роботи. В кого простіше в голові, тому простіше жити.
• Так, але ж ти на вершині ланцюга. Не мураха.
• А мурасі ніби нормально
• Ну можна з нижніх рівнів кармічної спіралі не вилазити. Мурасі нормально, тому що він мураха.
• Не вилазити теж погано. Треба більше не народжуватись.
• Теж так думаю. Ну подивимось..

• Може від нашої планети відвернулись усі боги, якщо вони були. Не можу вірити в Бога, якого не розумію, але хочеться вірити, що світ влаштований гармонійно і справедливо.
• Ми не знаємо, але можемо не хвилюватись. Я, наприклад, взяв тайм-аут від переживань.