Можливо, життя — це випадковість, але я в цьому сумніваюся. Стівен Тайлер
Передмова
Що насправді важливо в боротьбі з поганим настроем, невдачами та перманентною меланхолією? Зрозуміти причину та зробити правильні висновки.
Але найчастіше ми навіть не розуміємо в чому причина. Відчуття “щось не так”, займаєшся чимось не тим викликає зсередини відчуття пригніченості та неспокою. Як пише Е.Толле - це момент, коли в людині прокидається її “тіло болю” і починає засинати здорове ставлення до себе. Поганий настрій - це перший дзвінок про те, що потрібно щось змінювати.
Але заждіть, можете подумати Ви, не буває так, що в тебе завжди тільки гарний настрій та бадьоре самопочуття. Але якщо ти більшість часу перебуваєш в пригніченому стані і зовсім не відчуваєш радості, тоді необхідно замислитись, чи своїм шляхом ти прямуєш.
1.1. Бажання подобатись і меланхолія.
Мене вже ніщо мене не тримало тут. Атмосфера тління та занепаду відбивалась на мені щоразу, коли я чула одні й ті самі жаління на долю родичів та знайомих.
Здавалось, стати іншою я могла би тільки десь далеко. Кожного разу ідучи вулицею, я боялась, зустрітити того, кого бачити вкрай не хотілось. Мені було душно у цьому болоті, болоті власних проколів і невдач. І я нарешті відчувала в собі сили покинути цю трясовину. Що зі мною сталося, - запитаєте ви. Я поїхала зі свого провінціального містечка.
Пам’ятаю як лежала у ліжку і дивилась у стелю, за вікном ворушилось життя, а мені зовсім не хотілось вставати і кудись йти. Дуже захотілось мати кошеня, яке може потішити в такі моменти.
Я не знала, що робити, але я знала, що не варто лишати все як є. Насамперед звернутись до терапевта було моїм найкращим рішенням.
Ми сиділи з ним на балконі, я багато разів уявляла як говоритиму з ним, як запитаю його про щось таємниче. Про те, як влаштований всесвіт, чи існує точка, в якій він може закінчуватись. Це такі теми на які я не хотіла думати одна, а з ним все могло стати на свої місця. Таємничі світи, здавалось, відкривались прямо перед моїми очима, коли він пояснював свою концепцію. Та зрештою може і не було ніякої концепції, йому було приємно, що я самовіддано слухала все, що він говорив. Він подивився на мене: темно-коричневі очі з зеленим відтінком. Він був високим, навіть кримезним, з широкими плечима. Мужній, але щось в його погляді було лірично-ніжне, майже тендітне. І його спосіб висловлюватись: його вимова була досить елегантна та витончена, як на такого здоров’яка. Він був харизматичним, одягнутий досить просто: в сині і трохи потерті джинси і футболку з назвою одного рок-гурту. У нього було злегка довге волосся, зібране у хвіст, неслухняне і навіть кучеряве, шевелюра візуально була об’ємною і це також надавало його образу загадковості. Темні очі, здавалось, дивились в глибину моєї душі, від них важко було сховатись. Він здавався напрочуд впевненим у собі і одночасно уважним до інших. Приємно було з ним говорити, приємно було бути відвертою з ним, бо він слухав дуже уважно. Його рухи були виважені, впевнена статура та погляд робили його ще більш високим. Мені, середній на зріст дівчині, він здавався велетнем. Щось таке було в його вимові, що чарувало слух. Він вмів говорити і знав про це. Він легко міг причарувати будь-яку жінку.
Може мені не варто бути тут, - подумала я. Щось зсередини підказувало - біжи звідси скоріше, досі не можу пояснити це вічуття. Я боялась залишитись в його тенетах, розтворитись в красивому голосі і більше ніколи не згадати звідки я і чому прийшла до нього. Я налила ще свого улюбленого трав’яного чаю і продовжила онлайн розмову.
#7093 в Любовні романи
#1673 в Короткий любовний роман
#2276 в Сучасна проза
Відредаговано: 03.12.2022