Глава 1

— Посперечаємося, що ти зводиш усіх жінок з розуму без винятку? — Дівчина грайливо усміхнулася, спокусливо потягуючись, явно розраховуючи на продовження. Але за хвилину вона про мене навіть не згадає, як і я про неї. Я не обтяжую себе запам'ятовувати імена своїх іграшок і ніколи не зустрічаюся з однією і тією ж двічі. Останні кілька років я обираю собі коханок серед звичайних людей. У нижньому світі мені стало дико нудно, а тут хоча б можна ще якось розважитися та подуріти. Переважно чіпляю їх у барі, причому легко, вони всі ведуться на мою зовнішність, всю ніч кохаюся, а на ранок зникаю лише частково вгамувавши свій голод. Тому що не можна насититися пустушками, обманками, фальшивими словами та дотиками. …Мене може задовольнити лише одна жінка, але з волі року — вона для мене недоступна. І це мене неабияк дратує, тому що для джинів немає нічого неможливого!

— Можна навіть не сперечатися, солоденька, бо це правда. Можу звести з розуму кожну, але проклятий кохати лише одну, — не поспішаючи одягаюсь, невидимі для її очей руни вже викреслюють в повітрі для мене «двері».

— У тебе так багато татух, ти буквально обліплений ними, — красуня підповзає до мене ближче, намагаючись відібрати мою сорочку. — Що означає ось ця, на грудях?

— Темряву, яка в мені клубочиться, — хмурячись, розтискаю її пальці. От невгамовна липучка, краще б ти міцно спала без задніх ніг і дала мені спокійно піти.

— Ти такий загадковий і в тебе таке дивне ім'я.

— Загадковим я був у дитинстві, а зараз я страшенно небезпечний, — кілька нехитрих рухів пальцями у неї перед носом —і оголену дівулю відразу вирубило, а я розчинився в повітрі, стрибнувши в просторове кільце, вже через хвилину крокуючи коридором свого замку.

— Ваша величносте, ти якраз вчасно, — від стіни ліниво відліпився Тід, зобразивши жартівливий реверанс. Він мої очі та вуха у нижньому світі. Я називаю його три в одному: друг, радник і шукач. Хоча дружба, як і кохання, для джинів завжди згубна.

— Я завжди вчасно, — бурчу у відповідь.

— Ти зараз оціниш, наскільки пікантна у мене для тебе новина, — розпливається він в усмішці, блиснувши синім вогником в очах.

— Трясця, Тіде, у тебе сьогодні день «тягни кота за яйця і отримаєш по шиї»? Що за інтриги, мене лише ніч не було?!

— У нас гості. Мені повідомили, що на території джинів помітили двох особливих панянок, які прямують до замку Хагар, бажаючи помилуватися пишнотою колиски джинів.

— З якого часу моя оселя стала музеєм? Нікого не впускати!

— А якщо це Олександра? — наче вистрілив Тід, насолоджуючись моєю реакцією. — Ось бачиш, тебе навіть піт пробив.

— Якого біса вона тут забула? — стискаю кулаки, намагаючись заспокоїтись. — Ти сказав панянок, тобто, з нею хтось ще?

— Ага, Шарлотта Корвін. Прикинь, без супроводу, без охорони, без чоловіків. Зовсім почуття самозбереження втратили. Провести їх до тебе? — знущально посміхається цей гад, знаючи про мою залежність, про мою спрагу, про те, я що схиблений на цій жінці, що навіки пов'язаний з тією, хто дарував мені свободу.

— Досить зуби скалити, я ще не вирішив. Проведи для них екскурсію, само собою ​​показуй лише те, що їм можна бачити. Якщо вважатиму за потрібне, сам з'явлюся! — штовхаю двері та зникаю у своїй спальні, в кімнаті, куди під страхом смерті заборонено входити навіть Тіду.

Отже, ти тут, Олександро. Що ж змусило тебе за стільки років захотіти мене побачити? Цікавість? Нудьга? Чи тобі мене все ж таки не вистачає? Занадто самовпевнена та безстрашна? Думаєш, якщо твій чоловік править демонами, то й боятися нічого не слід? Земля джинів — це територія свободи, тут ми не підкоряємося темним князям. Мене більше турбує наш зв'язок. А раптом він оживе?

Коли вона так близько, я дуже чітко її відчуваю, ніби стою у неї за спиною. Її запах, її тепло, стукіт її серця, відбиток кожного дотику та посмішки. Мій замок вбирає її в себе, і вона перетікає у мої вени. Знаю, що не стримаюся...

Тід якраз завів їх до зали Слави, коли я тихо виник ззаду.

— Зверніть увагу в яких позах застигли ці статуї, — Тід полюбляє заговорювати жінкам зуби, саме зараз він насолоджується роллю екскурсовода. — У цій композиції відображено вирішальний фрагмент битви. Ви знаєте, за що боролися джини?

— Вони намагалися повернути свою територію? — Припустила Шарлотта, поки Олександра, задерши голову розглядає ліплення на стелі.

— Споконвіку джини борються за право бути вільними, — спокійно вимовляю за їхніми спинами. Олекса напружилася, наче струна, але не обернулася. Збирається духом. — Але й досі не кожному з нас дана така розкіш. На джинів полюють, декого тримають у полоні, обмінюючи їхні життя на свої нікчемні бажання. Тому наша могутність має свої слабкі сторони. Привіт, Олександро. Шарлотто, радий бачити, — дружина владики тіней розглядає мене з цікавістю. А ось моя одержимість обернулася до мене обличчям з неабияким побоюванням.

— Привіт, Шаганаре, — знизує плечима, наче вибачаючись за своє вторгнення. — Зовні ти зовсім не змінюєшся. Хіба що відростив довге волосся та бороду. Тобі, між іншим, личить.

— Ціную твій комплімент. Джини живуть до біса довго, тому я все ще в повному розквіті сил та років. А якщо взяти до уваги, що в мені змішалися гени інших темних рас, то я ніколи не постарію. Тільки сильно не заздріть, жіночки. Ви теж майже цукерки, — зухвало посміхаюся, не спускаючи з Олександри своїх проникливих синіх очей.

— Як завжди іронічно грубіяниш, — хитає вона головою. — Ми небажані гості?

— Дивлячись з якого боку. Думаю, ваші чоловіки не в курсі ваших витівок? Не хотілося б знову влаштовувати бійку з демонами та відьмаками. Хоча розім'ятись не завадило б, правда, Тіде? Тіде, будь такий ласкавий, наскільки це можливо, покажи пані Шарлотті зал Рун.

— Я без Олександри нікуди не піду, — хоробро скидає голову Шарлотта, зиркнувши на притихлу княгиню.

— Все нормально, Шарлотто, не хвилюйся за мене. Ми просто побалакаємо з королем джинів, згадаємо минуле віч-на-віч. Шаганар вміє бути ввічливим. Адже так? — дивиться на мене з докором.