Глава 4

Серафім таки прийшов на вечерю, ощасливив. Але думки його далеко. Копирсається у своїй тарілці без особливого апетиту, повільно відправляючи в рот шматочки м'яса. Поглядаючи на нього, теж без особливої ​​радості перемішую свої овочі, знаючи, що його досі бісить, що я веган, йому соромно комусь сказати про це. Демонів вегетаріанців не існує, крім мене убогої, звісно. Дітям я дозволяю їсти все, що вони захочуть, але сьогодні за столом панує напружена атмосфера. Наш вісімнадцятирічний син розуміє трохи більше, ніж десятирічна дочка, але запитань ніхто ставити не хоче, щоб не дратувати главу сімейства, який славиться крутою вдачею.

А Серафім навіть значення не надає тому, що вся ця напруга через нього.

Розпитую Дімітріса як пройшов його день, Маріанна радісно ділиться своїми успіхами у школі, але наш тато у розмові участі не бере. На його думку безглуздо постійно радіти успіхам його дітей, адже це закономірно, і болотному духу зрозуміло, що його діти повинні бути геніальними, це ж нащадки самого правлячого демона, його високість інших дітей не робить.

Але коли Серафім пішов слідом за мною до моєї спальні – у мене на хвилину серце в п'яти впало.

— Ти що... сьогодні зібрався спати у мене?

— Ні, спати я піду до себе. Просто вирішив задовольнити свою буркотливу дружину, може після цього ти нарешті розслабишся. Видно, потрібно тебе щодня добряче пестити, щоб гормони прийшли в норму. Роздягайся, Лексі, — за цією знущальною посмішкою ховається так багато... докору.

— Дякую, мені від тебе послуг не потрібно. У чому ти звинувачуєш мене, Ефе? Я ж бачу, ти злишся, але не через джина, тут щось глибше, те, що тебе відштовхнуло. Зараз ти маєш шанс мені все висказати.

— А мені від тебе не потрібно дозволів. Навіть якщо я скажу, навряд це щось змінить, — невдоволено кривиться, наче від зубного болю. — Ти хочеш, щоб я прийняв у тобі білу ворону, а сама так і не змирилася з тим, що твій чоловік демон, з моєю справжньою суттю. Саме за це ти мене й розлюбила. Я сказав, роздягайся, або я сам здеру з тебе одяг! Дай мені побачити твою покірність і тоді ти відчуєш мою ніжність, Лексі.

— Упевнена, ця твоя ніжність тепер зветься іншим словом, — підходжу ближче, торкаючись його щоки, заглядаю в очі, видивляючись там знайомі іскорки. — Ненавиджу темряву, яка забрала тебе в мене. Але в своїй пам'яті я любитиму того колишнього Серафіма. Я чула, як ти нещодавно сказав нашому синові, що «будь-який зі світів рятує сила і влада, а любов і краса — це казки зі світу людей, яким хвора ваша мати». Мені потрібне твоє кохання, Ефе, а ось тобі моє ні. У цьому причина. Мені шкода, але тобі краще йти до себе чи куди ти там збирався. Якщо тебе не тягне обійняти свою дружину, перш ніж запропонувати їй зняти з себе одяг, якщо твоя жінка з тобою нещасна, то це кінець стосунків, — кажу і відчуваю, як по моєму обличчю котяться сльози.

— Як хочеш, але я пропонував тобі спосіб, як ми можемо налагодити наші стосунки, бісить, що це не збігається з картинкою твого очікування. Через деякий час спробую знову, але до кінця ще далеко, Олександро. До речі, я запечатав проходи, ти не зможеш залишити територію демонів. А якщо спробуєш – покараю! — кидає на мене важкий погляд своїх красивих зелених очей, хмуриться і розвертається у бік дверей.

Серафіме, що ж ти робиш! Обернися, залишся, обійми, утримай мене і наші почуття! …Але ти просто пішов.

Серце вторить моїм крокам, б'ється тихо й насилу. Проходи він запечатав, теж мені всемогутній маг із роздутим его. У світі ще стільки речей, які тобі досі непідвладні, князю Серафіме. Порізавши палець, креслю на дзеркалі руну мовою тіней, що означає «джин». Свого часу мені вистачило завзяття та терпіння, щоб вивчити цю давню мову першородної магії. У записах мого батька сказано, що ця мова небезпечна, тому що вона може пробудити дуже давнє зло, тому користуватися нею потрібно обережно і у випадках крайньої необхідності. Руни мови тіней мають силу, що руйнує всі інші заклинання. І зараз саме той крайній випадок, я покликала Шаганара, прочинила для нього прохід через дзеркало, я не зможу через нього пробратися, а ось джин запросто, він здатний просочитися в будь-яку щілину. Мені треба його побачити, хоча б на хвилинку…

У дзеркалі заклубився синій дим, який, проникнувши крізь руну, прийняв образ Шаганара.

— Олексо, любцю, з тебе немов випили життя одним ковтком, — ривком притискає до своїх могутніх грудей, у цих обіймах мені хочеться відразу розчинитися і одночасно з цим його дотики повертають мені сили.

— У нас лише дві хвилини, доки твою присутність не відчули. Будь готовий зустріти мене за шість днів, — видихаю швидким шепотом, чіпляючись за його плечі.

— Ідемо зараз!

— Ні, треба приспати його пильність. І ще я хочу забрати з собою дочку, — відчуваю, як Анар напружився всім тілом, викрадення дочки правлячого демона в його плани точно не входило.

— Що ж, війни все одно не уникнути. Я буду готовий, вже рахую години до нашої наступної зустрічі, — солодко впивається в мої губи коротким поцілунком і зникає синім серпанком, ввібравши слід моєї крові на дзеркалі.

Наче нічого й не сталося. Серафім з'являється зрідка, іноді посеред ночі, іноді лише з ранку. Тепло посміхається дочці, коротко розмовляє з нею про те, про се, як завжди суворий з Дімітрісом, вимагаючи від хлопця, якому в його віці хочеться тусити з друзями, повної віддачі демонському казану влади, в якому киплять інтриги, плани та змови. Серафім помилково вважає, що влада п'янить кожного демона, але наш син поки що не виправдовує його очікувань, бо в моїй дитині все ж таки живе частинка мене. На мене мій чоловік кидає задумливі сердиті погляди, майже зі мною не розмовляючи, а якщо й каже щось, то надто сухо і ніби не зі мною, і не про нас. А я, дивлячись на нього, щоразу з ним подумки прощаюсь. На душі так важко і бридко, бо моє серце оплакує наше із ним минуле.

…

Цей тиждень здався мені вічністю, якщо врахувати, що я майже не спала ночами, ковтаючи каву літрами і прислухаючись до кроків. І коли, нарешті, цей день настав я рішуче зібрала безцінні сувої та книги мого батька, і деякі речі дочки, решту залишу. Заберу тільки Маріанну та скарби Сета, які тепер мої по праву. Але перед тим, як піти, я маю поговорити з сином, спробую йому все пояснити, сказати, як я його люблю і не хочу, щоб він мене засуджував.