3

Декілька водіїв не дочекалися, поки загориться зелений, і рушили вперед, ледве не спровокувавши ДТП. Недисципліновані пішоходи теж посилювали метушню, бігаючи серед машин, начебто настав кінець світу.

– Та що ж за напасть… – Шарашка скривився, коли поруч заскрипіли гальма. – У повітрі «Озвірин» розпорошили?

Хам із автомобіля, що проїжджав повз, опустив скло і жбурнув на дорогу пластиковий стаканчик з-під кави. Це розлютило жінку на іномарці, і Шарашка насилу ухилився від її мстивого, але безглуздого повороту на іншу смугу.

Коли він досяг тротуару, Ксені в доступному для огляду просторі не було, проте довго шукати її не довелося – з першого ж закутка, що трапився між зачиненим газетним кіоском і переповненою покупцями булочною, долинали голоси: один тонкий, тихий, винуватий; другий – з нотками плачу та безкінечних скарг; третій – грубий та агресивний, з тінню погрози та обіцянкою швидкої розправи.

«І я гаю час на цей примітив… Дрібніють справи Агентства», – Шарашка зупинився біля рекламного щита, прислухаючись до суперечки.

Все як і очікувалося: стара нібито розбила нереально дорогий планшет і плакала в розпачі, а її схожий на бика синочок кричав і тупав ногами, ледь не кидаючись із кулаками, Ксенія бурмотіла, що це вона винна, йшла занадто швидко, і не треба ображати бабусю, бабуся добра, та й Новий рік – сімейне свято, люди мають жити мирно…

«Три… Два… Один! Чорт, прорахувався на п'ять секунд», – Шарашка ступив у закуток, трохи розгніваний тим, що не зумів спіймати момент, коли аферисти злагоджено насунулися на вкрай розгублену Ксеню з вимогою компенсації.

– Мамо, я поліцію викликаю! – загавкав двометровий синок, від якого нестерпно несло сигаретним димом і різким одеколоном. – Це злочин! Нехай складуть протокол, зафіксують усе, завтра до суду підемо! Не пробачу таке! Ти місяць на хлібі та воді жила, а ця стоїть тут, насміхається з біди простих людей!

– Сину, не треба! Синочку, вона добра дівчинка! – надривалася стара, хапаючи злючого чоловіка за обшарпані рукави шкіряної куртки. – Синочку, благаю, не псуй їй життя! Судимість – це ж як тавро, довіку не змиється! Ні на роботу пристойну влаштуватися, ні заміж вийти, ні закордон виїхати…  Жах! Сину, ну зрозумій ти її становище! Молода зовсім, їй би жити та жити, а не найкращі роки спаскудити! Ми можемо миром домовитися!

– У мене грошей немає, – несміливо пискнула Ксеня, притискаючи долоні до кишень. – Взагалі нема. І позичити нема в кого. І ночувати ніде, тож дзвоніть у поліцію, я хоч у теплі посиджу.

– А що ти там ховаєш? – з підозрою стрепенулась бабця і крутнулася на п’ятках як молодиця. – Он кишені повні!

– Це телефон! Дешевий телефон! Китайська! Підробка!

– Без тебе розберемося, дешевий чи ні, – рикнув чоловік і простяг широку лапу. – Дай сюди.

Ксенія позадкувала, вперлася лопатками в обшиту білим сайдингом стіну і почала рухатися до вулиці.

– Не можу! Я чекаю важливе повідомлення!

Чоловік стукнув кулаком у панель поруч із її головою, перегороджуючи шлях.

– А я поки ще прошу по-доброму. Не випробовуй моє терпіння, бо…

Шарашка кашлянув. І хоч би хтось відреагував!

Стара жадібно вдивлялася в жертву, напевно подумки оцінюючи і її пуховик, і невеликі золоті сережки, і тонке колечко на синій від холоду руці. «Синочок» намагався вгадати модель телефону і прикидав, де його збути вигідніше. Ксеня опустила голову і дихала дуже глибоко – мабуть, набирала повітря, щоб закричати, але не наважувалась увірватися у святковий ритм вулиці зі своїми бідами.

– Гей, – тихо промовив Шарашка, – у мене гарні новини.

– Що?!

На звук його голосу всі троє обернулися з переляком.

– Не хочу забруднити сорочку, тому нікого не битиму. Ксеніє, до мене.

Ксеня сіпнулася всім тілом – і полетіла вбік, обличчям прямо на металевий штир, що залишився після якогось символу чи рекламного щита. Шарашка тільки й встиг схопити її за пуховик і переставити собі за спину.

– Не біжи через дорогу, це небезпечно, – сказав повчально. – Йди на зупинку, я буду за хвилину. І не лізь нікуди, у мене плани на вечір!

– А ви?

– Я розплачуся, – прозвучало багатообіцяюче. – У мене природний талант до домовленостей. Чекай у людному місці, хоч таким, як ти, що людне, що не людне – один хрін…

– Ясно. – Ксенія слухняно відступила і одразу ж витягла телефон. – Я тут буду. – В світлі екрану її обличчя було блідим до неможливості. – Сніг пішов…

Шарашка хмикнув у відповідь на це цінне спостереження і обернувся до аферистів. Стара миттю шмигнула повз нього, навіть сумку залишила, і загубилася в безликому людському потоці за кілька секунд. Здоровань, навпаки, оскалився і показушно розім'яв плечі, всім своїм виглядом висловлюючи глузування і готовність знищити супротивника в першому раунді.

– Чоловіче, скажи чесно, чому ти збирався її вбити? – Шарашка сховав руки в кишені і ступив до нього. – Ну не розумію я цього. Просвіти нерозумного, га? У Шаєнні б'ються за владу, гроші, сім'ю, кохання, банальне виживання… Ми знаємо, за що вбиваємо та вмираємо. А тут? У чому сенс?