4

Ксенія ідеї вирушити у невідоме місце з малознайомим чоловіком не зраділа, але й особливо не заперечувала. На годину її поглинула соціальна мережа, і Ксеня тихо просиділа в якомусь млявому чаті і затор, і дві третини шляху. Потім зненацька пожвавішала.

– Так! – вигукнула з надзвичайним азартом. – Їх пропустили!

– Кого? – одразу запитав балакучий таксист, що досі вів розмову переважно із самим собою. – Куди? Навіщо?

– Групу туристів затримали в аеропорту та допитували вісім годин! Якийсь ідіот віз наркотики, через нього всім дісталося. Там моя мама була… Але тепер усе добре, вони їдуть до готелю без того кретина.

– Це закордоном?

Ксеня кивнула і зі щасливою усмішкою сховала телефон.

– А вдома чого не сиділося твоїй мамці? Перли дрібнуваті? – Неприємно хихикнув таксист.

– Вибачте, що?

– Нічого, – втрутився Шарашка. – Дивіться на дорогу.

– Я й дивлюся! – Водій ледь не «зловив» колесом люк без кришки і вчепився у кермо обома руками. – Що за смітник такий?!

– Новобудова. Зупиніть наприкінці вулиці.

– Де триметровий паркан? Ну й шикують люди …

Ксеня залишилася в таксі і з невпевненою впертістю назвала свою адресу.

– Може, покажеш характер завтра? – втомлено запропонував Шарашка. – У мене плани, рятувати тебе знову ніколи.

– Мене не треба рятувати! Я просто хочу додому!

«А мені ліньки прораховувати все, але …  Найімовірніше: таксист не замовкне і образить твою матір, ти заплачеш і почнеш його переконувати, він образиться і висадить тебе будь-де. Твій телефон майже сів, а гроші підуть на таксі, адже ти заплатиш за поїздку, куди тобі діватися?» – проте пояснювати і переконувати надто довго, простіше зіграти на емоціях і не морочитися.

– Ксеню, ти вже тут, – з докором нагадав Шарашка. – Чому передумала? Не довіряєш? Після всього, що я для тебе зробив? Ну і ну…

Спрацювало без питань. Ксенія знітилась і вилізла з таксі на припорошений снігом тротуар. Відразу ж послизнулася – його нещодавно замостили плиткою, а слабка ожеледиця перетворила на гладку ковзанку.

— Ти забула шарф, — зітхнув Шарашка, відчиняючи автоматичні ворота. – Не лякайся, тут десь бігають собаки. Спіймають – залижуть до смерті.

– Скільки? – трохи пожвавішала Ксеня.

– Майже дев'ята. Чорт! Слухай, відразу домовимося: ти сидиш нагорі в гостьовій і не вилазиш, навіть якщо дуже хочеться. В інтернеті погуляй чи ще що… Мене не чіпай, я буду зайнятий.

– Собак скільки?

Вхідні двері відчинилися з тихим клацанням, зсередини пахнуло теплом і мандаринами.

– Дві. – Шарашка пропустив гостю до вітальні, де стояла прикрашена ялина, але огледітися не дозволив – одразу ж відправив на кухню. – Он таця, бери з холодильника що хочеш і йди на другий поверх. Щоб до завтра я тебе не бачив і не чув, зрозуміло? До мене прийдуть друзі, і ми святкуватимемо довго.

– Вони породисті?

– Не питав.

– Собаки!

Шарашка відрізав великий шматок ковбаси, відхопив шмат твердого сиру і взяв половину батона. Додав десять мандаринок, літрову пляшку мінералки та жменю шоколадних цукерок.

– Досить? – Вручив це все Ксені і вказав на сходи. – На собак із вікна подивишся. До речі, можеш із вороною поговорити, леді Лойс у мене зимує.

– Ворона, що говорить?! – Ксенія аж ожила. – Справді?

– Якщо набридне, знайди їй історичну дораму із трагічним фіналом і нізащо не перемотуй романтичні сцени. Ти ще тут?

Вона повернулася за хвилину, коли Шарашка отримав повідомлення від Валентини, що під'їхала, і розмірковував, чи компенсує дороге вино пустий стіл.

– Чого тобі? – прозвучало аж ніяк не люб'язно.

– Ванна кімната… Вибачте… Мені б…

– Ну невже так важко пошукати? Пошукати на другому, щоб тебе, поверсі! Зникни!

– Там усе замкнено…

Шарашка жбурнув Ксені зв'язку ключів.

– Вони підписані, – кинув роздратовано. – Будь людиною, йди вже.

Дзенькнуло повідомлення. Жанна. Запізнюється.

Тренькнув дзвінок. Валентина. Вже під воротами.

Саме час викинути Ксенію з голови і сподіватися, що вона не припреться в розпал веселощів.

– Зараз скрізь камери, – долинуло несміливе. – Ви вдарили того чоловіка? Поліція вас знайде.

– Ніхто не грабує поряд із камерами! – вибухнув Шарашка. – То було місце гопників! Що ти ще хочеш?!

– Дякую вам велике… Ви мене врятували, а я не знаю, як віддячити… Я можу салатики покришити… Або чай зробити. Млинців спекти?

Він ледве утримався від убивства. Мовчки вказав на сходи і пішов до дверей, щоб впустити гостю – цього разу бажану.