6

– Вона щось собі навигадувала, а свиня – я, – промимрив Шарашка, повертаючись у двір.

Собаки відразу кинулися під ноги, але гратися з ними, навіть мимохідь, не хотілося.

«Жінки ніколи на мене не ображаються…» – і це була чиста правда.

Досі була. Шарашка не обманював і наперед чесно попереджав, що стабільність – це не для нього. Всіх усе влаштовувало!

Короткий бурхливий роман без спроб змінити партнера мав єдину мету: задоволення в зручний для обох сторін час. Він закінчувався теплими обіймами та побажанням щастя. Ніхто з коханок не замахувався на серце вітряного Шароєлінарда Ашелая Карта і не робив ілюзій. З одного боку, це усувало можливість проблем через ревнощі, з іншого – трохи засмучувало.

– Вітаю, ти не єдина довірлива дурепа у Всесвіті, – злячись на себе, повідомив Шарашка Ксені, що чекала на ґанку, повністю одягнена і взута, сповнена рішучості піти куди очі дивляться.

– Хіба вірити – це погано? – прошепотіла вона, відхиляючись, щоб пропустити його до дверей. – У мене в інституті середній бал чотири та вісім, я веду блог про аферистів у мережі, але є люди, яких неможливо запідозрити у брехні. Вони ніби оточені особливою аурою…  Ні, я не захоплююся езотерикою. Просто деякі… Ті, хто мені дорогий… Як я можу їм не вірити? Вони ж як сім'я! Якщо не їм, то кому довіряти? На кого покластися?

– На незнайому бабцю, що просить перевести через дорогу? – вколов Шарашка, підбадьорений тим, що Ксеня не загострює уваги на його власних помилках.

– Із сотні таких бабусь шахрайка одна! – вибухнула обуренням вона. – Дев'яносто дев'ять бабусь і справді потребують допомоги! І що, начхати на них, бо когось десь обдурили?! Їм і так ніхто не вірить! Зараз світ обожнює себе коханого, допомоги ні від кого не дочекаєшся! І так, мені дістається частіше за інших, тому що мені не байдуже те, що відбувається навколо! Якщо це робить мене несповна розуму, то нехай. Краще вже так прожити життя, ніж боятися всього і вечорами хвалитися в соцмережах досягненнями на кшталт: «За сьогодні я не поступився місцем трьом вагітним, який я молодець, вчора послав матюком всього двох, вони стовідсотково щось замислили, напевно теракт збиралися влаштувати».

– Не кривляйся, а йди до хати, – буркнув Шарашка. – Зараз мені не до твоїх викрутасів, з Люсею розберемося вранці.

Ксенія позадкувала. На її щастя, позаду були міцні поручні, що завадили гепнутися з ґанку.

– Не треба. Я сама… розберуся сама! Це моє життя.

– І моє Агентство. Я повинен переконатися, що твоя подруга розуміє, з чим має справу і які можуть бути наслідки.

Ксеня з викликом задерла підборіддя.

– Які? – запитала, невміло приховуючи страх.

Вона встигла змити товстий шар гриму і ніби стала молодшою ​​і вразливішою, нагадала Шарашці іншу дівчину з його життя…  Та теж із ввічливості слова нікому поперек не казала, але хоча б розуміла, що ховалося за чужими усмішками та обіцянками.

– В'язниця, Ксеніє. Такі аферистки, як Лариса, потрапляють туди частіше, ніж думають старанні дівчатка на кшталт тебе. До речі, ти ось-ось обморозишся. Візьми бодай шарф, з ним протестувати комфортніше.

– Він залишився у таксі…

– Мій шарф! – Ну до чого ж безглузда, злості на неї немає. – Стривай… – Шарашку навідала відверто абсурдна думка. – Ти що, боїшся? Мене?

– Я там чай гарячий зробила, – ухильно відповіла Ксеня. – Вам не завадить. – Вона глянула з-під лоба і зіщулилася. – Холодно… Ой, собачки!

Образи і плани були забуті миттю, бо дві засніжені гори шерсті злетіли на ґанок, завиляли хвостами, почали обнюхувати незнайому людину, ледь не збиваючи з ніг.

– Що це за порода? Як їх звати? Скільки їм років? – Запитання сипалися з Ксенії без перепочинку.

– Фобос і Деймос, або ж Фімка і Дімка. Щодо іншого уявлення не маю, бо вони не мої.

– А чиї?

– Леді Лойс.

– Ворони, що говорить?!

– А що, воронам заборонено мати собак? – усміхнувся Шарашка, пригадуючи, як зарозуміла шаєннська вбивця два з лишком роки намагалася стати добрішою настільки, щоб повернутися до людської подоби, але не змогла пересилити свій кепський характер. – Для деяких ворон це єдина втіха у їхньому довгому самотньому житті.

– Хто б казав! – несподівано плюнула отрутою Ксеня і відразу зніяковіла, забурмотіла вибачення.

– Удар не зарахований. Мені самотність не загрожує, бо я маю партнерів. Назву Агентства бачила? Те непомітне «та партнери» приписане там не для респектабельності.

– Люся не попереджала про жодних партнерів, – прозвучало з легкою недовірою, яка не мала шансів укорінитися, поки до тонких, посинілих від холоду пальців Ксенії тулилися лобасті псини, що прагнули спілкування.

– У них медовий місяць десь в Італії.

– Як? – невдавано ахнула Ксеня. – Хіба у нас дозволено одностатеві шлюби?

– Різностатеві партнери точно дозволені. Хм…  Ну гаразд, вмовила.

– Що? Про що ви? Я нічого не…

– Нічого не… – передражнив Шарашка. – Стоїть тут, тремтить як бездомний песик. Нічого вона не…  А чай, бутербродики? Я так дешево коштую?