6

Знову посварилися з Кірою.

Спочатку все було все чудово. Вранці до неї приїхали майстри. Ну, це ті, хто прибирають квартиру, і це у них як реклама своїх дорогих пилососів. Потім потрібно лише заповнити анкету та відгук написати, що Кирюша робить із задоволенням, т.к. прибирання не любить.

Петя йшов з роботи, забрав Ярослава, повів гуляти, а в неї тим часом навели чистоту, аж до чищення м'яких іграшок. Потім вона ще сама щось помила…

Я прийшла з роботи: вдома тиша, але сандалики стоять. Я крадусь, думаю - сплять. А вони з дідусем годуються м'ясним «піле» (як Ярослав виражається), стоячи однією ногою в горщику, і підгодовуючи ляльку.

Потім я виявила, що поки Ярик спав, дідусь помив гору посуду, завів «пралку», все розвішав, склав диван після їхнього спання. Загалом, крутнувся як «справна молодка». Професор мій коханий.

Потім Кірка прийшла. Поїли й просто лежимо у великій кімнаті на підлозі: насолоджуємося із Ярославом. А він вимовляє промови, причому сам: машинки в журналі, "авіді", "беемве", "шкода", "мерседес", "інфініті", "хонда" та... "жигулі".

Потім розумію, що Кіра збирається йти та разом з цим хоче ще щось прибирати.

А цього тижня вже було, що її колишній чоловік (далі - БМ - тобто “бывший муж”) приїхав, вона з ним залишила Ярика і пішла «посуд домити». А цей БМ - людина абсолютно ненадійна, на мою думку, і з усіх боків. Тож дитину з нею залишати небезпечно.

Ну і починається розмова, навіщо, мовляв, ти це робиш: з ним залишаєш і йдеш?

Вона одразу в ступор: «а що?».

Ну і пішло-поїхало... Хіба що про «шапку» цього разу не згадала.

Ідуть. Вона - надута.

Увечері дзвоню, мені світло не миле, не можу я бути у сварці. Тон у неї крижаний, на прощання мені кидається (напевно, як знак примирення) - «нехай тато завтра кавун купить, а краще - три».

Сьогодні я знову «в опалі».

Але якось нам із професором здається, що вчора вона і на БМ собак спустила. Тож усім дісталося. Загалом, все за звичайним сценарієм.

Петя вчора вкотре зґвалтував пральну машинку: розкрутив до гвинтика. Я, як побачила, говорю «якби вона знала, на що ти готовий, вона здалася б без опору».

Начебто, знову прала нормально.

Похолодало у нас…

Сьогодні злива та гроза, явища в наших краях «рідкісні» (у лапках, з іронією, з сарказмом, вже не знаю, з чим), тому місто стоїть у пробках, кабельне телебачення не працює, і на роботі немає електрики.

Добре хоч гаряча вода є.

З купанням Ярослава - просто проблема.

Жодні вмовляння не допомагають. Нещодавно довелося хитрість застосувати. Він прийшов з вулиці, пішов у ванну ручки мити й там вирішив «помочити волосся». Я, пам'ятаючи про його «любов» до миття, підхопила цю гру. Помочили, та й «шампунькою» помазали, та й помилили, і зробили ріжки, і вушка як у білочки, потім швидко у ванну на рушник - і змили.

Усе! Дитина - з митою головою та іншими місцями!

Ура!

Два тижні не мили - не давався.

Поплакав, звісно, ​​але небагато.

Я мало не луснула від гордості за наш подвиг, а матуся… Вони на кухні курили та кави попивали. Так і залишилися - приємно здивовані.

Я так здогадуюсь, що БМ її весь день діставав, гундосив «я не можу без Ярослава, я приїду, приїду, приїду, приїду і все».

Вона не погоджується.

Не розумію цих ігор.

Весело…

Після минулої прогулянки з ним Ярослав навчився говорити «є-моє».

Плоди спілкування.

Коли мій солодкий приходить з такої прогулянки, я завжди питаю - як гуляв, де… А він відповідає «з татом… тато та мама… удвох…»

Була б мужиком, сказала б «це мені як серпом по…»

А так - не знаю чим… по серцю…

Петро сьогодні вийшов на роботу після відпустки. На дачі він зробив бильця до ґанку з усіх боків і хвіртки прямо на ґанку, щоб сумки з машини було зручно виставляти. Виклав сам ґанок шорсткою плиткою, щоб не слизько було, зробив віконниці на два вікна на першому поверсі. Загалом, продовжується рух у бік покращення.

Відчуваю, наступного року мені вже не відкрутитися.