11

Вчора ввечері не пішла вже до них, бо згодом прийшла з роботи. А вдома виявила забуті шкарпетки для Ярика, які дідусь мав їм принести,

Коли він прийшов від них, питаю, «чому не поніс»?.

Як цей професор крутився, як вивертався, мовляв, Кіра сказала, що не треба, у нього є інші «лапотошки», і т.д. Все нахабно брехав. Забув і все. Отже, цей деспот мені ще й бреше.

Сьогодні вранці зварила розсольник - з усього, що залишалося від дня народження. Смакота вийшла. Зробила млинці з сиром і пішла до них. Ярчик розсольник їв із задоволенням, мама його теж.

Погралися, зараз він невідривно вовтузиться з машинками, які «стоять у гаражі». Погодився прослухати казку про хлопчика Крега, як він полював польових мишей, але ледве дослухав. Знову треба було до машинок.

В'яжу йому кофтинку.

Здається, настають довгі будні, що я теж люблю.

Потихеньку ховаємо літні речі та дістаємо зимові, хоча ще зовсім тепло. З балкона забрала квіти. Моя трояндочка зацвіла.

Вчора Кіра дізналася, що її подруга Таня пішла до репетитора займатися іспанською мовою. А я своїй уже давно говорила - за цей рік, що сидиш у декреті, позаймайся англійською, може, знадобиться. Тепер учора вона заводить розмову на цю тему, що, мовляв, англійська - найдорожча, решта дешевша. Так, може не англійською?

Перебрали всі відомі мови світу - ну немає мови, гідної моєї дівчинки.

Каже - давай на польську, вона, напевно, дешевше. Причому питання дорожнечі - це її турбує, не мене.

Ну, польська так польська.

Сьогодні я їй говорю, а навіщо, мовляв, тобі польська, якщо в тебе на роботі всі поляки говорять російською. А крім Польщі ніхто на ньому не говорить... Займися краще за англійську.

"Не хочу!".

Немає слів…

У нас у сім'ї культ освіти для дітей. Всі ми їм чогось хочемо ще дати - а що як знадобиться? На, бери, вибирай... Ні, треба крутити носом…

Славні у нас дітки, найулюбленіші, це точно.

Ми сьогодні з Ярославом пішли гуляти під приводом, що підемо стригтися у тітки. Інакше - не хотів гуляти категорично.

Ледве вийшов.

Дійшли до перукарні, тільки я почала розпитувати адміністратора, він тут же почав пхикати. Я говорю «ми тільки запитаємо, і тут же підемо».

Плакав весь час, поки ми розмовляли, а наприкінці дуже жваво сказав тітці «до побачення», і ми, з явним полегшенням, відчалили…

Так добре гуляли... Я все робила, як він хотів.

Вийшли до дороги. А в нього знову «новий номер» - вискакувати прямо на дорогу. Я до нього - він від мене…

Витягла його на тротуар, кілька разів ляснула, він на траву кидається і волає... Якась жінка каже: «Давайте я заберу вашого хлопчика». Ярослав - нуль уваги.

Йде жінка із маленькою дівчинкою, теж пропонує забрати. Я говорю «навіщо вам наш хлопчик, он у вас якась гарна дівчинка!»

А їй, видно, теж виховного моменту треба дотриматися, жінка каже «та я пару підбираю, разом їх комусь віддаватиму».

Загалом, дурдом на виїзді…

А Ярик на це не реагує і рветься на дорогу.

І тут я була винагороджена: ззаду нас лунає голос "тоді мені його віддайте!".

Іде дядько: товстий, мого віку, кульгає, обличчя червоне, як після гарного обіду. Давайте, каже, я з нього зроблю моряка-підводника, у мене син моряк, на Кубі народився... І так далі.

Ярослав підіймається з трави, жваво забирається до мене на руки та відвертається від нього. «Дядько Мишко» бачить, що хлопчик до нього не розташований, і дуже засмучується з цього приводу. Адже до нього діти «завжди дуже йшли починаючи з сина, народженого ним власноруч на Кубі». Ну, того самого, моряка-підводника.

І так ми йдемо до хати. Я на руках несу Ярослава. Дядько Мишко нас проводжає і просить заходити до нього в гості. І бабуся, каже, у тебе така мила…

Приходимо додому, я все це розповідаю Кірці, вона регоче і каже «ось хто нам допоможе приборкати шалену вдачу нашого хлопчика, плюс ще дідусеві треба розповісти про те, хто у нас у сім'ї такий милий».

Загалом, я завжди була противником «залякування», але бувають випадки, коли немає секунди на мораль. Тоді, можливо, закликатимемо на допомогу дядько Мишка.

Ось такі справи.