20

Сьогодні отримали посилку від сестрички.

Ми з нею змінюємося вбраннями час від часу.

Коли нам винесли цей мішок, я тихо крякнула.

Петя стримався.

Привезли до Кіри.

Вивалили всю купу на диван.

Кірка одразу все переміряла. Мені вона особливо сподобалася в короткій спідничці. Не знаю, правда, чи наважиться носити. Попри нахабство зі мною, вона така закомплексована.

Для мене всі дрібнички - одягай і йди. Дещо треба підправити, але все - до місця. Тепер мінятиму вбрання до непристойності часто…

Але ... Не можу не сказати: скільки ж моя улюблена сестриця витрачає на манаття! Куди? У таких масштабах. Я старша, мені можна й примусити. Добре, що ми один в одного є... Я ще поамортизую всі ці речі.

Потім Ярослав грав у нову гру, потім ми посмажили біляші та пончики з яблуками, і я пішла на роботу. На роботі дізналася, що саме СЬОГОДНІ «рибам» ОБОВ'ЯЗКОВО треба підстригти чубок і пофарбувати волосся, тоді в їхніх сім'ях запанує спокій, злагода, порозуміння і все буде ДОБРЕ. Написала сестричці, щоб на сьогодні зав'язувала з роботою і бігла до перукарні.

Вчора Ярослав біг у нас кімнатою і влетів коліном в диван. Боляче, навіть синець одразу пішов. Аж заплакав. Я кажу: "Давай я полечу, поцілую, погладжу і все пройде". Він охоче йде, підіймає ніжку, я «лечу» його, він заспокоюється.

Я говорю: «Ярослав, ти, напевно, будеш лікарем? Ти вже знаєш, як лікувати людей! Коли вдарився, треба - що?»

Він каже: «погладити, поцілувати...»

"А коли комарик вкусить?"

Він: «Йодіком помазати!»

Я: "А коли шмарклі течуть?"

Він каже: "Арбідол!"

Прийшла до них - картина маслом: він біля свого столика на кухні, весь голий, тільки в шкарпетках, перед ним блюдечко з вишневим компотом, і він чайною ложечкою САМ намагається цей компот їсти.

Весь уже в компоті, і все довкола теж, до мене навіть не обернувся - весь поглинений процесом. Потім мене побачив і нарікає на мене з цією ж ложечкою. Майже нічого мені не дісталося від смачного компоту, але, головне, дійшов…

Потім раптом він став «котиком» і попросив «сметанки - пальчиком їсти». Це його дурна бабуся навчила - хоч пальчиком, але дві ложки сметани він з'їдав таким чином.

Сьогодні я наполягла на вживанні сметани ложечкою - так не потрібна стала ні бабуся, ні ложечка, ні сметана.

Погуляли добре, сходили до нового стадіону. Там так здорово - все нове, машин мало, повітря хороше. А по дорозі побачили рядок посаджений маленьких кулястих кущиків, я кажу - сказати, як вони називаються? Він - скажи... Я говорю - туя.

Він як залився сміхом, весь «реготався». Ми повторили цю хохму кілька разів.

Усю прогулянку витирає носик рукавом. Його мама злісно не кладе йому хустинку. Я колись розіпхала йому в усі кишені, потім дивлюся - знову ніде немає. Кіра сьогодні знову поїхала на пошуки дублянки, ще в одне місце, але поки що без результату.

Але... вона й не купить без мене, це поки що тільки розвідка. Завтра збираємося поїхати ще в один магазин, там є поряд хороший скверик, ми там погуляємо, вона поміряє, якщо щось потрапить, покличе нас на хвилинку.

Такий план.