23

Сьогодні у нас невеликий сніжок - зовсім невеликий. І льодок. Вийшли з Ярославом та впали чотири рази. Гуляємо біля будинку, зайшли до магазину, купили черговий кіндер-сюрприз, їмо. Дивимося, мама вийшла, ми до неї в машину стрибнули та поїхали на ринок. Все це під приводом, що нам набридло, і ми хочемо у «лісок».

Кірка питає - де ви біля ринку лісок побачили? А я пам'ятаю, що там була якась галявина гарненька. Загалом поїхали. А їхати - п'ять хвилин.

Кіра нас висадила, і ми пішли шукати галявину. А там усі так загадили будівництвом та брудом, що взагалі не хочеться там перебувати. Прибули до мами на ринок і стали її дивитися, стоячи біля машини.

У результаті мама нас перша побачила, ми ще разом пробігли рядами, купили м'яса, цукерок, хлібця і приїхали до них. А мене час уже зовсім підтискає, але ми підсмажили м'ясо, зробили чай, поїли, і я полетіла на роботу.

Кирюша мені схвально сказала - ну, ти метеор!

Минулої суботи граємо з Яриком у «їстівне-неїстівне», дійшли до груші, він каже «їстівне, ням-ням» і тут бачить, що куточок сторінки відгризений. А ці картинки ще Кіри!

Ярослав каже - це що це ось це?

Я пояснюю - це твоя мама, коли була маленька відгризла, хотіла поїсти грушу з картинки.

Він помовчав і каже - дурненька.

Вустами немовляти, як кажуть…

Все летить. День за днем, все бігцем.

У понеділок у мене була остання у цьому семестрі лекція - пройшла «на ура». Я навіть не помітила, що вже минуло дві години з тієї хвилини, як я відкрила рота і не затуляла. Потім ще хвилин сорок домовляла. Але є почуття глибокого задоволення: студенти вилазили «з-під мене», в сенсі, з аудиторії, ледве живі від «вченості».

А Ярослав сьогодні мене просто зачепив - і цілував, і лупцював, і драв, і подряпав - і всі ЛЮБЛЯЧИ.

Ось воно = те, заради чого варто жити. А безсовісні люди нехай самі гадають над своєю поведінкою.

Ми пережили смугу жахливих морозів - до 13 градусів доходило - жах.

У вихідні я розробила цілу операцію з перевезення Ярослава до нас. А везти треба було, хоч би для того, щоб він змінив обставини - просидів майже тиждень у будинку через холоди. Прийшли до них, його взули, Петя гріє машину, Кіра побігла сміття виносити, ми спустилися з ним і вирішили пройти пішки до нашого будинку.

Ідемо. Я щохвилини йому нагадую: не розмовляй, закрий рот. А сама настільки звикла з ним «не мовчати», що весь час щось говорю.

А від нього потрібна відповідь. Ох, бабуся.

Прийшли додому. Я перед цим розвісила новорічні прикраси, і він пішов хвалити:

- Яка красааааа ... Ти прикрасила будинок? Яка красааааа.

Загалом усе він схвалив.

Потім був довгий і дуже добрий день.

Увечері з Ярославом дивимося книжку "Незнайка на Місяці". Тільки картинки, звісно.

Я йому показую - ось це настала невагомість, все літає, а ось це... Він підказує: - Ракета.

- Куди ти на ній полетиш?

- В космос. Я з собою візьму бабусю, дідуся та … маму.

- А що ми там робитимемо?

- Будемо плавати разом, плавати в морі.

Дивимося далі, і він, по ходу справи, каже такі слова як скафандр, ілюмінатор, шлейф, реактивний рух - усе повторює так добре.

Доходимо до картинки, де космонавти йдуть поверхнею Місяця. Я йому кажу: «Дивись, Місяць та зірки»

А він видає: «ЦЕ ЯК КОЛИ Я ВСТАЮ!»

Ось це конструкція для дворічної людини!

Далі я говорю: «Це космонавти йдуть проводити науковий ЕКСПЕРИМЕНТ...»

Він помовчав і каже: "ЦЕ Я ТАК НЕ СКАЖУ..."

Розповідаю йому про дітей із книжки. Особливо йому подобається Пілюлькін. Він каже: «Пілюнькін».

Вчора з запалу з жару з'їв дві котлети із задоволенням. Їсть він не дуже охоче, і щоразу боїшся: поїсть чи не поїсть.

Я потроху готуюся до поїздки Кірки. Вона, на мою думку, ще не готується.

Сьогодні прискакала на роботу близько п'яти: сиділа з Ярославом, а Кіра робила накладні нігті. Знову нібито дуже дешево. Начебто це якась школа нейл-дизайну, але робила майстер.

Кіра затрималася, тож коли вона прилетіла, я вилетіла.

Але, начебто, Кірка задоволена.

Вчора вони були у магазині - довго. Мамочка наша все зі своїми діамантами розв'язує питання. До Ярослава там підійшов ТИГР (вбраний) - стали знайомитися. Ярослав, як завжди, представився Спортакус, потім розповів вірш («ні, даремно ми вирішили покатати кота ...»). Цей вірш він удома, за нас, жодного разу повністю не повторив.

Ну, тут, мабуть, від хвилювання, весь вірш сказав і отримав цукерку. А Кірка сказала, що він ТАК поводився - просто як чоловік, одним словом. Мабуть, не заважав їй про діаманти думати.

Сьогодні ми чудово провели час. У нас пішов дощ, сльота, ми помалювали фарбами, почитали, побуянили, вивчили, що сніг є не лише на вулиці, а й у холодильнику, там же виявили заморожені вишеньки - розморозили та поїли.

Одну кісточку він проковтнув, після цього вишень більше не отримав.

Поїв гречаної каші з кроликом і морквою, поїв булку, та й спати лягли - «в обійми».