28

Нещодавно гуляли з Ярославом на Нижньому ставку, там, де ми винаймали квартиру, коли тільки переїхали сюди. Пройшло 20 років, і я гуляю тут зі своїм онуком, там, де ми гуляли з його мамою. І ці 20 років - ось як один вдих…

Потрапивши туди, ми зрозуміли, що погано підготувалися, бо не взяли булочок для качечок. Це нас не збентежило: ми знайшли буфет у сусідньому будинку творчості, там купили пакет солоної соломки - ми й самі її любимо - і пішли шукати птахів.

Яка ця насолода за ним спостерігати! Ось він помітив, що качки пірнають, а одна так просто стає хвостиком догори. І розреготався так, що слова не вимовиш…

Потім ці нескінченні «чому?»… Але не тут було! Хлопець, бабуся завжди знайде, що тобі відповісти, навіть якщо ти говориш «чому» вже з куражу…

Минули ставок, зателефонувала Кіра, яка нас сюди привезла, і вмотала у справах. Ми пішли назустріч один одному.

Зайшли до супермаркету, посадили Ярослава у візок та покотили. І тут він побачив перепелині яйця - ой, вони йому так сподобалися! Купили. Потім Кірка розповідала, що вдома він їх витягнув із холодильника і забрав до кімнати, а ввечері вже ми з ним з'їли на вечерю три. А до одного курячого прирівнюються чотири перепелині! Ось.

Там, біля супермаркету, завантажили все в машину, я пристебнула Ярослава і... підло залишилася на вулиці.

А вони поїхали, і я побачила, цю мордочку, яка починає плакати... Падла стара, все їй, бачите, на роботу треба... Поїхали вони, а я пішла собі та пішла.

Увечері після роботи зайшла до магазину, купила сиру та булку. Вони були раді. Але Ярослав якось сильно шкодував... І я йому почала розповідати «казочку», як один хлопчик ліз на дорогу і потрапив під велику машину. Він так серйозно слухає, а потім просто видихнув «під велику машину ДОДЖ».

Я стрималася, щоб не захопитися вголос і продовжую: ну ось зламалися у неслухняного хлопчика і ручки, ніжки. І лежав він довго, весь забинтований, уже й літо минуло.

Ярослав питає - Чому?

«Тому що довго ніжки гоїлися», - говорю йому.

Коротше, поки «хлопчик у його бабусі видужав», мій хлопчик уже солодко спав. Причому спати він спить, а мою руку з-під голівки не дає витягнути.

Притяглася я додому о пів на дванадцяту. Сну в жодному оці, сиджу і шию йому піжамку. Мені так не вистачає ось цього: посидіти, чогось поколупатися в ганчірочках...

Вранці пішли ми з Ярославом гуляти та познайомилися з хлопчиком із четвертого класу. Паша називається. Паша грав футбольним м'ячем, і Ярослав так з ним добре цей м'ячик попінав! Та все лівою ногою, та все в ціль, та так сильно! Я прямо горда така за нього. Лише один раз промазав. Потім каже - ой, я так зголоднів! Але це ще не факт, що правда. Як ми вже помітили, це він хоче мені зробити приємне.

Пішли під цю справу додому, і... я знову злиняла на роботу. У ніч із п'ятниці на суботу вони ночували у нас. Вранці ми з Ярославом, поки мама спала, млинців напекли, попутно поспостерігали, як корисні бактерії попрацювали й перетворили молочко на кисле молоко. Потім він сам мазав абрикосовим варенням млинці, сам завертав його в трубочку і сам їв.

Кірка вчора змоталася на корекцію нігтів і попутно (щоправда, заручившись моїм непротивленням) зробила собі пірсинг пупка. Зовсім дівка божеволіє! Але вийшло якось навіть красиво - тим більше, що я вперше ЦЕ бачу зблизька.

Сьогодні вранці ще встигла зробити заливну рибу за татовим рецептом - але спробувати не встигла. Втекла на роботу, увечері прийду - спробуємо…

Ярослав сьогодні вчився кататись на велосипеді з Кірою. Вона дуже втомилася, каже, втомилася йому пояснювати... А чого йому пояснювати, якщо він сьогодні, поки вона сиділа на балконі, сам поніс виносити горщик в унітаз. Причому вона його перехопила вже в той момент, коли він «вилив в унітаз» вміст, не проливши ні краплі.

Думаю, з цим, мамі його просто пощастило.

А вдень, коли з нею розмовляли, вона каже: "Ярослав почув, що я про нього розповідаю, і знову за горщик..." На повторення подвигу, так би мовити...