37

Вчора ми ввечері з Петею у них зустрілися, поліпили із пластиліну. Який зараз класний пластилін роблять - м'який-м'який, а до рук не прилипає, та ще 16 кольорів. Награлися, а потім, як завжди, підло таємно випарувалися.

Про садок розповідає небагато. Нещодавно сказав, що пив там молоко (жодного разу в житті він його не пив, крім маминого). Я здивувалася, а він каже - то від нього ж ростуть! Ось що означає слово, сказане сторонньою людиною - вихователькою.

У нас із Ярославом нова казка: як осьминіжки пішли в дитячий садок, а там вихователька - Елеонора Павлівна. Хто скаже правильно її ім'я з першого разу, залишиться у садку, а хто не зможе - відправляють додому. Ну, Ярослав, звичайно, все правильно сказав, на відміну від пухирця, який перекрутив так, що непристойно написати.

    Як задумаюся про життя, іноді так страшненько стає - заробітки все менше, а ти так і нічого не встиг із бажаного, ніде особливо не побував, нічого не побачив.

Тепер я вирішила хотіти поїхати до Іспанії. Багато хто вже з'їздив, тільки нічого не може розповісти. Тільки й чуєш, що їли, та що пили. А мені хочеться подивитись на вічні цінності.

А Пете хочеться тільки в одне місце - на дачу. Попрацювати.

Він чітко дав мені зрозуміти, що з часом йому туди хотітиметься все більше. А в Іспанію - все менше і менше. Точніше, йому туди й не хотілося.

Колеги своїй говорю - ось будемо з Кірою їздити.

А вона так млосно на мене подивилася і лагідно каже: "А навіщо ви там Кірі?"

І не посперечаєшся…

В'яжу Ярославу безрукавку із золотою рибкою. Йому має сподобатися.

Кірка вийшла на роботу. Не досягнеш від неї - ні добре, ні погано. Для нас цей її стан аморфності став майже звичним. Чи не нормальним, а звичним.

Дитина в садку майже до четвертої години дня. Їжу вона майже не готує. Що робить?

Запитань намагаюся не ставити - щоб не нариватися.

Тяжко це все…

Як я розумію, зараз вона «проїдає» свої колишні запаси грошей. Отримує мало. Розумію, що зараз дуже важко з роботою, та ти хоч шукай! Або хоч потурбуватися цим!

Я почала розуміти, як важко доопрацьовувати останні роки - то одне болить, то інше, то вже просто все набридло.

Хочу до Іспанії. Я ось в Італії БУЛА, і це залишиться зі мною на все життя. І в Пітері - теж. Дуже хочу встигнути побачити щось дійсно неоціненне.

Ну, хочеться мені й все…

У Ярослава зараз стала проявлятися, періодично (на щастя, не завжди), пристрасть до наведення порядку. Як він це розуміє. Все стягується в один куточок, і альбоми, і олівці, м'які іграшки, і конструктори - все-все. І потім він так ручкою робить і каже - та ти подивися, який порятунок! Я кажу - яка краса, але грати нічим!

Він же потім не дозволяє з купи нічого витягувати!

За зодіаком він - діва. А це дуже характерна для них риса: вона загалом хороша, тільки якщо не перекриває доступ повітря для близьких…

Сьогодні купила трилітрову банку меду за 1000 руб. - дуже дешево. Джерело - надійне. Тож тепер ми з медиком... Хлопець дуже хоче спробувати його.

Вичитала новину за фен-шуєм (я взагалі-то не прихильниця): треба щороку купувати новий гаманець і змащувати його маслом пачулі й кориці. Будуть гроші. А. я ж умираю від цих «пачулів», вони у мене на другому місці після лаванди.

Ну, новий гаманець - це занадто. Та ще й щороку! Я ще й цей років шість тільки ношу! А ось «пачулями» - намажу, так намажу.

Запитую у Кіри про БМ:

- А він дзвонить взагалі?

- Так.

- А коли дзвонив останній раз?

- Вчора.

- А що він каже?

- Питає, як здоров'я Ярослава.

- А коли він перерахує аліменти? Не говорить?

- Коли бухгалтерія розбереться.

- А ЯК він це говорить - з глузуванням чи нахабно, чи зніяковіло?

- І так, і так, і так. По різному.

Півроку - жодної копійки.

Але я мовчу.

Незабаром «ковзани відкину» вже від того, що в собі ношу.

Кіра ввечері заїхала до подруги Насті, потім приїхала додому до себе. На другий день Настя до неї приїхала, і до сьомої ранку (!) проговорили. Так, з Настею і цікаво та «ненапружно». Не те що з мамою. Зі мною і 15 хвилин не проговорить. Та й нема про що вже, напевно.

Ось і дуже сумно. Адже людина така худоба - звикає до всього, а я, хоч і баран, а продовжую стукати в зачинені двері. Хоч лоба розбили.