39

Зателефонувала сьогодні Кірці з роботи, а в неї новини: їй запропонували вийти на повний робочий день, причому найближчим часом.

У мене головне питання: як із Ярославом бути?

Сама вона теж «ускладнюється» ухвалити рішення. А що їй порадити, я не знаю. Про те, щоб обійтися без садка, не йдеться. Вона вважає, що там - розвиток. А те, що він хворіє, ходячи туди навіть на півдня, це, начебто, другорядне.

Що буде, якщо лишати на цілий день?

Не говорячи про нервову систему?

Не знаю…

Я все одно плекаю варіант, що я можу домовитися на своїй роботі на півдня, за половину грошей і виконанням всього свого навантаження. Але ці розмови (ні Кіра, ні Петя) не сприймають.

Ніколи я не могла змусити нікого дослухатися своєї думки. Мабуть, дуже слабка харизма…

А з роками ще слабшою стала…

Хоча кумедного нічого немає.

Але і трагічного, дякувати Богу, - теж.

Потрібно подумати добре і зробити так, як краще для Ярослава. А йому краще без садка, вдома зі мною. І з розвитком буде все гаразд. Але... Ніхто цього не чує.

Сьогодні знову почав кашляти. Сидимо з ним вдома і чекаємо на маму - вона повинна прийняти «естафету».

Дивно провели час: зварили та майже з'їли суп із фрикадельками, почитали, поремонтували машину (ну, це здебільшого він), помалювали. Потім Кірка приїхала - «накручена і висмоктана до нуля». Вона погодилася на повне навантаження на роботі.

Я їй говорю - у мене завжди в голові була така думка: у крайньому разі, можна звільнитися, кріпацтво у нас скасували в 1861 році.

Я сама ніколи не звільнялася так. Я маю на увазі - на «психи» або через неможливість далі терпіти. Але ця думка мене заспокоювала, коли було хріново. Не знаю, чи вона їй допомагатиме. Думка, я маю на увазі.

Знову намагаюся Кірку переконати, як би нам з Ярославом було добре, якби він не ходив у садок, а був би зі мною.

І Пете вчора сказала…

Ніхто мене не підтримує у цьому.

Поки що вирішили так: вони там, на роботі, бачили як вона працює зараз (я маю на увазі її лікарняні). Впихаєте її на повний день? Наприкінці року навіть досвідчені бухгалтери, і то збожеволіють через свої баланси, а ви її саджаєте на такий шматок роботи.

Отримайте те, що хочете.

Кажу Кірі: якщо, не дай Боже, знову Ярослав захворіє, підеш на лікарняний і сидітимеш удома. Виженуть - значить виженуть. Це не та робота, яку треба чіплятися.

Не знаю, чи їй потрібні мої слова.

Кажу, щоби її підтримати. Полегшити ухвалення якихось рішень.

Чесно кажучи, дедалі менше хочеться спілкуватися.

З Петею теж якось усе йде холодно. Людина вміє так убезпечити себе від усього неприємного... І з совістю у нас все гаразд…

Сьогодні Петя прийшов додому годині до сьомої, а Ярослав з ним не хоче грати. Причому, я свято дотримуюся встановлення: чим більше дитина любить сама і її люблять, тим краще для неї. Ніколи я поганого слова про Кіру чи Петю Ярославу не скажу. Якими б між нами не були стосунки…

Ну, як тут можна мовчати?

Увечері дивлюся, Кірка запускає купу прання, і все це сушиться прямо вдома на столах та диванах. Дитині не було три дні дома у вихідні - не можна було випрати, так?

І їжу йому вона не встигає готувати. От і з Настею поговорити, і в гості до неї з'їздити, і кави випити з Шолоховим, і в магазин - все встигає. Крім того, що потрібне Ярославу. Я вже не кажу про ігри та заняття.

А мамин авторитет?

З іншого боку, треба, щоб на цей авторитет працювала і сама мама хоч якось, правда?

     Мені вчора сказали, що з нового року буде підвищення цін, до того ж на все і дуже значне. Почала трохи паритися щодо того, що саме насамперед треба кидатися запасати. Поки що, крім рослинної олії та згущеного молока, нічого не придумала. З цими запасами теж, знаєте, проблема. Де все це тримати та що накупити, щоб потім не давитись, доїдаючи?

     Сьогодні посмажила курку - без грудки, т.к. з грудки були котлети. Відірвала від неї дві ніжки та поклала в мисочку - це Кірі з Ярославом. Решту загасила з картоплею.

     Ось приклад «раціонального господарювання».

     У суботу з'їздили до магазину. Серед іншого накупила мила. Удома Ярослав допомагає це мило розпихати, а я йому кажу - розірви упаковування, давай ось це мило у ванну покладемо і руки митимемо.

     А він мені каже: «Та не треба. Ти так мій ... »

Я говорю: «Та як же ТАК? З милом чистіше буде?»

А він: «Та ти водою добре потри... гаряченькою... і потім рушником добре витри».

Нормально?

«Ростиш їх ростиш», а тут… Не те що води склянка, а й мила (мого власного!) не допросишся...