42

У Кірки розболілося плече. Болить уже кілька днів. Дала їй помазати горілчаним настоєм квіток каштана та махрового бузку. Це мені дали сировину в інституті - може, допоможе. Я ще вчора їй говорила, що треба випробувати цей засіб, а вона додає "і, звичайно ж, на мені«»

Звичайно, а на кому ще?

А як я робила цей настій! Просто цирк.

Мені дали сухі квіти, їх треба було залити горілкою. А вдома - лише коньяк.

А шкода так гроші на горілку витрачати.

Тягнула-тягнула, дочекалася зарплатні, йду в магазин, а там якийсь дядько рибу купує.

Я кажу продавчині: «Дівчино, дайте мені, будь ласка, пляшку горілки, тільки якнайдешевше…»

Дядечко цей (з рибою) аж підскочив.

Ось я вже наслухалася компліментів! І яка я чудова жінка, і яка в мене душа, і ось про таку жінку він навіть і мріяти не наважувався (а все ж таки мріяв, собака).

Я кажу - це, мовляв, не пити, це для ліків…

А він: «Ось-ось, ви так усім і кажіть».

Ледве відчепилася.

Жартую.

Але професору треба розказати. Щоби не розслаблявся.

Ох, Господи, сміюся сама з с ебе.

Серце болить.

А життя йде.

Намазали Кірку настоєм на дешевій горілці з приготовленими компліментами.

Лежить, закутана. Моряка, мабуть, згадує.

Ярослав грає поряд.

Я в'яжу.

Щастя.

Кирюха каже: Нічого собі! Прогрес! Хлопець уже сам грає, а ти не бігаєш за ним, не квокчеш, а сидиш і в'яжеш!

А я пояснила, що мрію поетапно.

Спочатку я чекала, що водитиму його за ручку. І дочекалася.

Потім чекала, щоб він навчився грати сам. Прямо бачила перед очима картинку: Ярослав сам грає, а ми сидимо, розмовляємо, і я можу пов'язати.

І це теж уже у мене є.

А тепер мрію, що ми з ним ходитимемо в кафе, і я його пригощатиму всім смачним…

Егоїстка, одним словом.

Потрібно дочекатися.