Економка - 10,11,12

X

- Розумієш, - каже мені Сергійко, коли ми п'ємо чай на його убогій кухні - людина може управляти виявами своїх почуттів, але вона не може наказати собі - не відчувати тих чи інших почуттів.

 - Я не згодна, - заперечую я.

 - Ти можеш не погоджуватися, але це так, - експеримент Сергійка закінчився так, як він цього, мабуть, хотів, і настрій у нього був цілком благодушний, - ти подумай. Якщо ти заздриш комусь, ти можеш цього не показувати, але від цього твоя заздрість не стане меншою. Навіть навпаки. Або якщо тобі когось шкода. Ти можеш не проявляти свого жалю, але всередині, в собі, ти все одно повертаєшся до того ж...

 - Ну то й що? - Питаю я.

 - А то, що ця область повинна бути вивченою в першу чергу. Адже на цьому можна будувати політику і стратегію! Якщо знаєш, що у людини всередині - я маю на увазі, що вона відчуває на даний момент по відношенню до чогось. Відчуває, насправді! Зрозумій, я маю на увазі не те, що вона демонструє, не те, що, теоретично, відчувають всі в подібній ситуації, а те, які почуття її охоплюють насправді. Ось дивись: припустимо, звільняють людину з роботи. Всі думають, що для неї це трагедія. І вона говорить, що це дійсно, так. Вона ходить і всім розповідає, які всі навколо виродки і несправедливі люди. А насправді, вона давно вже знайшла собі тепленьке містечко і все складається на її користь. Але всім здається, що її образили... Або, наприклад, ти вирішила піти з сім'ї. Твій чоловік вважає тебе сучкою. А, насправді, ти, можливо, мучишся ще більше за нього...

 - Ну і що? - Знову повторюю я.

 - Так ось, якби він знав, насправді, що ти відчуваєш по відношенню до нього і до ситуації, можливо, він знайшов би якісь інші слова або дії, щоб залишити тебе поряд. А так - він бачить тільки, що ти йдеш. А значить - він має рацію, а ти винна... Також думають і інші люди... Я спеціально використовую примітивні приклади, щоб ти зрозуміла.

 - Щиро дякую!

 - Так ти зрозуміла?

 - Дещо. Не все, звичайно. Куди вже мені.

  Я підсміювалася над його зарозумілістю по відношенню до мене.

 - Знаєш, чому я терплю твої глузування? - Несподівано запитує Сергійко.

 Нічого собі! Мені весь час здавалося, що це я терплю.

 - Ну і чому ж ти, бідненький, терпиш?

 - Тому що я знаю, яка ти насправді. Тому що, коли ти капризуєш, ти це робиш просто тому, що в такий-то момент, ти вважаєш за потрібне трохи повередувати. І зовсім не тому, що ти капризуля. І я розумію це.

 - А що ще ти знаєш про мене?

 - Дуже багато, - каже Сергійко і різко припиняє відповідати на мої запитання.

… Тамара говорить, що вона вагітна і просто світиться. Семен Михайлович ходить надзвичайно радісний і жвавий. Ніка, після мого тренінгу, сприймає це спокійно. Вадим підсміюється.

  Я не можу поки що визначити свого ставлення до ситуації. І ловлю себе на думці, що я сприймаю себе вже як частину цієї родини. А це - неправильно. Моя думка нікого не цікавить, та й не повинна. Тамара говорить про дуже маленький термін, і я вважаю, що на такому терміні про це ще і говорити не варто. Але, видно, для неї, це можливість зміцнити своє становище в сім'ї і вона по секрету розповідає про це Семену Михайловичу і мені. Я впевнена в тому, що я нікому не проговорилася про це, але час від часу про це вже знають і Ніка і Вадим.

 Через це у мене з Нікою відбувається не дуже приємна розмова.

 - Ти знала і нічого мені не сказала? - обурюється вона.

- Я теж дізналася нещодавно,- виправдовуюсь я. Мені не дуже хочеться обговорювати це з Нікою.

- І мені - ні слова?

  Я довго пояснюю їй, що просто не встигла з нею поділитися. Чим ближче мені стає ця дівчинка, тим більше я розумію, що вона сприймає мене не як старшу подругу, а як інструмент, який повинен служити їй з любов'ю. Він все ніяк не прийде до чогось одного: чи то я для неї хатня робітниця, чи то хороша знайома.

  Ніка хоче поговорити з ким-небудь про нові повідомлення.

 - Знаєш, а я хочу, щоб у нас був маленький, - зізнається вона, - У тебе роботи, звичайно, додасться... Хоча, зараз всі користуються всякими там памперсами...

 Я думаю, що труднощі з маленькою дитиною не обмежуються необхідністю прати пелюшки або міняти памперси. Найстрашніше, напевно, це знати, що у малюка щось може боліти, а він не скаже. Або те, що вдома тепер живе нова людинка, і ти прив'язаний до неї міцно. І постійний страх, що з ним щось трапиться... Я не знаю точно, але думаю, справа не в памперсах... Я намагаюся довести цю розумну думку до Ніки, але бачу, що вона не дуже мене розуміє. Для неї маленька дитина - це іграшка.

 Семена Михайловича я майже не бачу, а в ті недовгі хвилини, коли бачу, він нічим себе не видає. Ніяких розмов про Вадима зі мною не веде і ніяк свого ставлення не виражає. Вадим помітно притих і зараз більше атакує мене словами, але я навіть не боюся залишатися з ним наодинці - руки його завжди в кишенях і до мене не лізуть.

  Я не обманююся відносно нього і розумію, що він щось задумав. Або переключився на інший об'єкт. Тому я із задоволенням переживаю ці відносно спокійні дні і готуюся до наступного нападу.

  Тамара відчуває себе прекрасно, але в очах її написано - «Ну, як я вас всіх?» Мені це не подобається. Я не релігійна людина, але деякі речі здаються мені святими. Наприклад, дитина. Вона не може з'явитися НА ЗЛО. Вона не може бути інструментом, який допомагає жінці вирішувати свої проблеми.

  В Ніці прокидається жінка і їй хочеться, щоб в будинку була маленька дитина. Я рада, що вона не боїться втратити частину любові, яка зараз дістається тільки їй. А, втім, про яку любов я говорю?

 Тамара зараз ще більш ретельно стежить за своїм харчуванням і режимом. Вона кинула курити і вранці я прибираю з вітальні келихи з-під соку, а не вина. Це радує. Кажуть, що з таких, як Тамара, іноді виходять прекрасні дружини і матері.

  Вона відчуває себе більш впевнено і поглядає на всіх зверхньо. Семен Михайлович намагається приїхати раніше і привезти їй що-небудь смачненьке. Їхнє туркотіння дратує мене, але я відсторонююся від усього.