СОН.2

        Тіло дівчини під ковдрою крутилося зі сторони в сторону. Рухи ставали все безладнішими і тут вона різко піднялася. Перший подих, який зробила Есфір нагадував вдих після смерті, після тої крайньої точки, яка була так близько, але все ж таки по волі долі тебе оминула. Її трусило і вона не розуміла від страху це чи від холоду ранкового повітря. Тільки через пару хвилин, коли переконалась, що сон обірвався, опустила свою босу ногу на м’який килимок, дотик до котрого привів її до повного розуміння того, що вона прокинулась. Дівчина нахилилася за нічним халатом з молочного шовку і тихенько, щоб ніхто не почув її кроків за дверима, попрямувала до вікна. Це було не вперше, останнім часом кошмари стали її постійними снами. Через це принцеса недосипала, а з її білосніжної шкіри почав зникати рум’янець. Перед очима все ще стояла картина сну, який мов церковна мозаїка складався з безлічі осколків кольорового скла…

                «Не муч мене, покинь мене. Невже лиш я одна тобі потрібна? Я втомилась від безсонниці, від вічного кошмару, який за мною гониться. Я готова на все, навіть на те, аби стояти і нічого не робити, нікуди не тікати. Та тобі цього мало. Ти власник. Ти не чуєш. Тобі чудово від однієї лиш думки про те, що я трясусь і пітнію від страху, а мій крик, який чуєш лиш ти - він зводить тебе з розуму. Ти божеволієш. Ти божевільний! Хто ти? Хто ти мій кошмаре? Розкрий всі карти. Чи, можливо, ти і сам боїшся? Прикидаєшся малою дитиною, а в душі у тебе прірва старої немічної істоти. Ти не людина, ти всього лиш спогад, лиш нав’язлива муха. Можливо, ти хочеш, аби Я тебе зловила? Якщо так, то я неодмінно тебе знайду, і тоді не ти будеш гнатися за моєю білою спиною, а я буду гнатися за твоїм білим переляканим лицем».

                З цими думками вона підійшла до вікна і одразу потягнулася до дерев’яної, але вимальованої в лебединий колір ручки і відчинила його. Запах роси і туману наповнив її груди, проте сам краєвид був явно не до вподоби. Так як вікна її спальні виходили на схід - вона не могла просто стоячи біля них милуватись світанком. За двері кімнати не вийти бо там стоїть охорона, яка піде за нею. Єдиним виходом було вилізти через те ж біле вікно, зачепившись за виступ статуї жар-птиці, яка була символом Великого Союзу імперств², і піднятись на дах замку. Поки Есфір дерлась по зарослих мохом мурам, легенький вітерець грався з її чорним волоссям, яке нагадувало хвилі океану перед штормом. Темні пасма безладно рухались перед її очима, та вона не могла їх поправити, бо один не точний рух і можна втратити рівновагу та й полетіти на зустріч столітній бруківці. Проте зустріч світанку на даху замку Біженців був вартий того ризику. Як тільки її праве коліно опинилося на сірій черепиці вона вже могла бачити наближення перших променів світла, які відблискували у її сірих очах своїм теплом. Есфір поспішила піднятися повністю і ось, стоячи у весь зріст і ловлячи на собі сонце, вона відчувала шалену силу, яка допомагала забути тривоги, а страхи змушувала тікати за протилежний горизонт. Тільки так вона могла прийти до тями і дивитись на світ тверезими очима. Тоді вона ще не розуміла, що близиться момент, який раз і назавжди змінить хід історії, що творили століття день за днем. Тої історії, яку породжували люди ціною своїх  життів. А зараз вона просто чекала змін, які ввірвуться зовсім скоро, не спитавшись дозволу. Змін, які нарешті проллють світло на минуле, яке так намагаються приховати кошмари.

яскиня¹- печера;
Великий Союз імперств²- союз Північної і Південної імперії разом із Західним королівством, утворений 1836 р. На даний момент нею править Роберт ІІ з династії Байронс – представник вогняного роду.