ПОВЕРНЕННЯ ДОДОМУ.2

      І справді, попереду виднівся імператорський палац, який танув в свіжоскошеній траві і фіалках. Його білі стіни майоріли величчю, а нефритова черепиця історією. Перед центральним входом був круглий фонтан, де тихенько бриніла вода. Вона тоненьким струменем стікала з глечика глиняного хлопчика, який, здається, мені підморгнув. А ще далі стояли люди, які чекали нашого візиту. Серед них були слуги в лівреях⁵, покоївки в накрохмалених сорочках і дві постаті, які одразу привернули мою увагу. Перша сувора і награно привітна, схоже, була тою самою недоброю про яку говорила тітка. Вона гордо стояла в сапфіровій одежі, яка мов хвилі гірської ріки опускала свої шовки по мармурових сходах. Підняте вверх і загострене підборіддя, як і весь вигляд, вказував на неабияку егоїстичність даної персони. А її зелені очі, мов два маленькі смарагди, тривожили душу кожного, хто хоч раз наважився на них задивитись. Проте найбільше мені запам’яталося її волосся - темно руде, мов рубін виблискувало безліччю відтінків. Таке густе і акуратно забране назад - надавало неабиякої елегантності і впевненості, а посередині з суцільного золота делікатна корона, краї якої були інкрустовані безліччю сапфірів і чорних карбонадо⁶. Ось, якою була імператриця Великого Союзу, і ось, якою була друга жінка мого батька. А біля неї, мов маленька кульбабка, стояла худенька хвороблива, але всміхнена дівчина. Дивлячись на її пряме сріблясте волосся можна було одразу зрозуміти, що то була принцеса Софі, бо саме срібні коси були особливістю вогняного роду. Діти з імператорських сімей народжуються різними, але всі вони проходять обряд хрещення. В таку ніч полярне сяйво опускається на землю і зливається з дзеркально-чистою водою ріки Нім. Тільки потомок Аркана- предка, який дав початок двом родам- Байронс і Берґ, в знак чистоти пізнає істину своєї долі, а його волосся, перетворюючись на попіл небесних вогнів, срібліється. Я не пройшла цього ритуалу, так як все своє дитинство була змушена переховуватися з старшим братом Річардом і матінкою в сусідній імперії Аквіла⁷, яка була її батьківщиною, від братовбивчої війни, яку розв’язали мій батько Роберт Байронс і тодішній імператор Ґрегорі Берґ за престол вогняної нації, яка врешті-решт завершилася перемогою нашого роду. Та смак тріумфу швидко змінився гіркотою утрати. Колишній імператор не зміг змиритися з поразкою і спланував пожежу у Великому літньому будинку на скелі недалеко від Поінт Харб, який був місцем зустрічі нашої сім’ї після багатьох років розлуки. Проте доля не подарувала нам цього. На противагу щастя вона принесла лише смерть найдорожчого, що було в моєму житті - матері і брата. Я до сих пір не можу їх відпустити, постійно наспівую її колискову і тримаю в пам’яті спогади того, як Річі вперше чаклував…Після цієї трагедії мене вирішили відправити на опіку до старшої сестри мого батька в замок Біженців, що знаходиться на півострові Мостів. Таку назву півострів отримав через два мости- Маґна і Пузіллі, які з’єднують імперію вогню з імперією води. А замок отримав таку назву відповідно через велику кількість біженців, які шукаючи кращого життя, долали небезпечний шлях, що спіткає кожного, хто ризикне ступити на віадук⁸, який прокладає дорогу через бездонний океан до маловідомих країв.

         Як тільки карета зупинилася, ми дочекалися поки нам відкриють дверцята і, стаючи на смарагдові сходинки, спустилися на вкриту маленькими камінцями землю. Тітка Клер привіталася з високоповажними дамами і представила мене як Ліліт- Кремфіру - Есфір Дарваль – Байронс (не найважче ім’я для моєї епохи, повірте) - дочку нашого імператора Роберта ІІ і онуку імператора Аквіли Еріуса ІІІ. Я легко поклонилася, так як мене вчили, оскільки моїй особі не гоже низько схиляти голову і почала роздивлятися навкруги. А довкола панувала краса - кожна дрібниця старалась звернути на себе увагу, починаючи від кам’яної мозаїки попередніх імператорів, закінчуючи складними спіралями і закрученими стеблами на білосніжних стінах палацу. Проте серед цього всього я не побачила найважливішого…

- Наскільки я зрозуміла, в імператора надто важливі справи, якщо він не зволив нас зустріти,- голос Клер не приховував невдоволення.

- Його Величність проводить важливе воєнне засідання у своєму кабінеті,- награна привітність не спішила зникати з лиця імператриці.

- Його манери зовсім не змінилися, невже він не зміг перенести все раз до нього перший раз за стільки років приїхала старша сестра і законна дочка,- останні слова вона вимовила надто чітко, після чого імператриця перестала удавано посміхатись.

- Ви напевно стомилися з дороги, наші слуги проведуть вас у гостьові покої,- принцеса-кульбабка мило продзвеніла своїм голоском, намагаючись уникнути напруження, яке почало зароджуватись в жіночій компанії.

          Я стояла і не могла повірити, що навіть зараз він не прийшов. Все моє нутро кричало, що це не правильно і такого не може бути. Так хотілось його побачити, обійняти. Чому батьку на це байдуже? Невже мої страхи і переживання на рахунок того, що він мене не чекає справдились, а остання надія на те, що ми зможемо повернути все забуте з дитинства втрачена… Ні, я в це не вірю! Мені було вже все одно на етикет. Я ступила крок і побігла в сторону великих металевих дверей, які були люб’язно відкриті для нових гостей.

- Есфір, ти куди?- загукала тітка.

- Схоже в когось манери куди гірші,- улеслива постать знову розпливлася в посмішці.

- Просто вона вся в батька,- твердо відповіла Клер і різко направилася за мною, залишаючи незадоволену від почутих слів імператрицю з дочкою і слуг позаду.

      Я добре знала де його кабінет, бо не раз просила розказати про палац. Потрібно всього лиш повернути на ліво і, добігши до кінця коридору, піднятися по широких сходах на другий поверх, а далі просто йти прямо доки не побачу високі білі двері з позолоченими ручками у формі левів. Знайшовши, я міцно вхопилася за них і потягнула на себе, не дивлячись на охорону, яка так хотіла мені в цьому завадити, але почувши моє ім’я – відійшла. Світло, яке проходило через скло не менш високого вікна, засліпило мені очі. Я опинилася в кабінеті Роберта Байронса і одразу зустрілася з ним поглядом. На мене дивилися холодні блакитні очі, які не проявляли жодної емоції здивування чи радості, яку я так очікувала побачити.