ПОРВАНА СОРОЧКА

      Хлопець з чорним мов вороняче перо волоссям  вхопився за горло юної дівчини, яка зі всіх сил намагалася вирватися з його міцної пастки. Її щоки зрошували сльози, а по коридору роздавався глухий хрип.
- Не думай, що зможеш втекти,- він прижав цю маленьку пташку до жорсткої кам’яної стіни і почав шарпати білу сорочку. В його очах виднілась сила і лють. Хлопець одним рухом розірвав лляну одежу і завмер. Перед ним постала тонка дівоча шкіра без жодного шраму, родимок чи плям. Він різко подивився своїми янтарними очима на лице здобичі, яке корчилось від болю.- Де вона?- прошипів голос схожий на потріскування вогнища і ще сильніше стиснув шию. Тоді він обернув її до себе спиною і ривком зірвав весь верх, аби мати змогу повністю роздивитись. В цей момент через арку, яка вела до конюшні, зайшов парубок. Його волосся було заховане під сірою тюбетейкою¹, а руді вії таїли за собою вузькі сині очі.

- Ану, відійди від неї,- сказав непрошений гість, який щойно з’явився перед хижаком і його жертвою.

- Краще йди куди мав,- мовив хлопець чиї руки були мокрими від сліз юного жайворонка. Тоді він глянув на дівчину, яка не зводила свого погляду з незнайомця і у нього закралась підозра.- Чи може ти її знаєш?

Не минуло й миті як пролунав удар кулака, який зупинила сильна, але солона на смак долоня. Бліде личко впало на землю, ковтаючи таке потрібне для неї повітря, після чого зайшлася кашлем. Очі кольору засохлої крові пильно розглядали ціль, яка завадила йому довести діло до кінця. Тепер він вхопився своїми пазурами в нову горлянку, намагаючись зрозуміти чи не помилився він з вибором на цей раз.
 

***
        

        Йти по довгому коридору, який вів до обідньої зали імператорського палацу, довелося довго. Після того як я зняла з себе дорожній одяг, який встиг припорошитись брудом, мій настрій покращився. Тому я, на свою голову, вирішила відпустити служанок і пройтися сама. Ми приїхали всього лиш на пару днів, а мені вже терпець рветься якомога скоріше покинути це місце. Тільки насвистування однієї пісеньки, яку я почула в таверні «Вайлувата Свинка», намагалось згладити всі недоліки. Не дивлячись на старання і теоретичні знання палацу, заблукати все таки вдалося. Я завжди знала, що територія тут нічогенька, але що вона настільки величезна і гадки не мала. Якимось чином мені вдалося вийти біля конюшні, яка розташовувалась перед початком лісу, що манив своєю красою ще з кімнати.

- Як завжди, повернула кудись не туди. Есфір, це ж так цікаво блукати невідомо де. Ні краплі здивування,- проговорила сама до себе.

      Раптом мене наздогнали крики бійки і гучний кашель, які долинали за конюшнею. Не хотілося в перший день вв’язуватись в чужі розбірки, але знайомий голос, який довелось почути не так давно, змусив туди побігти. Повернувши за кут і зайшовши через арку, я побачила картину, яку ще не скоро зможу забути: на підлозі сиділа заплакана Мей, яка прикривалась розірваною одежиною, двоє хлопців, один з яких був припертим до стінки і намагався вирватись, а другий старався зняти з першого сорочку.

«Що тут взагалі відбувається?!»

     Приголомшена стояла і не знала як на все це реагувати. Мене помітила Мей і, вхопившись за залишки сукні, без жодних пояснень побігла в сторону арки.

- Куди це ти зібралась?- крикнув хлопець з чорними кучерями, не перестаючи утримувати свого опонента в «обіймах».

      Він обернувся і, побачивши мій відкритий від здивування рот, попустив мертву хватку, внаслідок чого, конюх зміг вивільнити ногу і зі всіє сили гримнув кучерявого по причинному місцю. Роздався крик, який нагадав вий голодного цуцика, і синьоокий парубок вибіг слідом за Мей. Я продовжувала стояти, не розуміючи, що це тільки що було. Хоча, скоріш за все, оцей, який зараз скрючено скавулить, причепився до дівчини, а той, що побіг її наздоганяти, заступився. Ну що за паскудне місце! Не поспіла приїхати – життєве розчарування, не встигла вийти - зразу оце. В цьому палаці явно не всі вдома.

Кривдник випрямився і, стиснувши губи, направився в сторону арки, де я завмерла мов статуя.

- Геть з дороги!- гаркнув хлопець навіть не дивлячись на мене.

"От куріпка неопатрана, та пробачить мені тітка Клер, як він сміє так зі мною розмовляти!"

- Ще чого,- випалила я і заступила йому шлях,- ти ж підеш за моєю служницею. Знаєш вона мені ще живою потрібна.
- Так вона тобі прислуговує?- запитавши це він зиркнув в сірі очі, а потім ковзнув поглядом на верх моєї сукні.

     Згадавши подерту сорочину Мей і те як він намагався роздягнути якогось хлопця, мені стало страшно, що він може зробити це зі мною. Тому я швидко перехрестила свої руки на грудях і ступила крок назад. Хоч прикривати особо і не було що, та все одно після цього руху мені стало куди спокійніше. Побачивши це, він високо підняв брови, а потім різко вернув їх на місце і завів очі під лоба.

- Я вас тут раніше не бачив,- мовив низький хлопчачий голос.

- Можу сказати те ж саме.

 Хто він взагалі такий? На дворянина не схожий, але й не прислуга. На ньому була проста біла сорочка, верхні ґудзики якої розстібнулись. Звичайні чорні, видно що доглянуті черевики. Проте його перстень вибивався з цього всього наче чужорідне тіло серед буденного світу. Масивний, срібний, з гербом, який я вже десь бачила. Тільки де…

- Тобі краще відійти, у мене на відміну від тебе є чим себе зайняти,- я ступила вбік, але кучерявий одразу заступив прохід.

- І куди це ви так поспішаєте, що навіть встигаєте сунути свій ніс в чужі справи?

- Пардон, та це вас аж ніяк не стосується,- чого він до мене причепився, як комар в’їдливий.

- Боюсь ви глибоко помиляєтесь, бо йдете в тому ж напрямку, що і мені потрібно було б.

- Було б, ви не чіплялися до моєї служниці,- я ступила крок в іншу сторону, але незнайомець знову став переді мною.