НЕВДАЛА ВТЕЧА.2

      Відповідь прийшла сама собою – конюшня! Треба стрибнути на сусідній дах стадниці, тоді вони мене точно не помітять. Це треба зробити без зайвого шуму і на раз, два, три…

      Я полетіла на зустріч черепиці, і, наскільки це було можливо, тихо приземлилась. «Вдалось! Вони навіть не помітили мене»- безпідставно тріумфувала я. Тепер треба було дочекатись поки чоловіки підуть звідти, на щастя, втримати рівновагу допомагав високий чорний флюгер з жар-птицею, який показував північний напрямок вітру.

- Його Величність збирається на полювання, підготуй четверо коней, тих, що по краще.

- Вони вирушають до Дикого озера через Чорний ліс?

- Так, за останній час масштабна кількість звернень і скарг від селян прийшло, аби імператор відправив гвардійців до лісу і знищив всі ті нетрі. Багато людей з нижньої долини ходить тою дорогою, і їхні побоювання зрозумілі. Згадай, як недавно туди пішов син коваля Майкі по трави для лікаря, він сильніший за звичайну дитину і що з ним стало – не вернувся.

      «Цікаво про що вони говорять»- замислилась я після почутих слів про безвісти зниклу дитину. Правою рукою вчепилась за флюгер, а сама нахилилася вперед, щоб розчути їхню розмову.

- Те кубло потрібно було вже давно спалити,- твердо гримнув кулаком по дерев’яній колоді хлопець.

- Нічого з ним робити не будуть – бояться,- розчаровано мовив Бредфорд.

- Кого ж?

- Духів, а ще кого. Якби то були якісь грабіжники, вбивці – це ще пів біди, але ж ні. Наш ворог вища сила.

- І вони будуть це терпіти?- розізлився співбесідник

- Не знаю, хлопче, не знаю,- від твердого голосу дворецького не залишилось і сліду.

         Мені настільки було цікаво чим це все закінчиться, що нахилилася ще більше. І тут допустилась фатальної помилки. Ні, я не впала, як ви могли подумати, зате випало дещо інше і легко покотилося по нефритовому даху прямісінько до ніг тих двох. «Моя стріла!». Вона непомітно вислизнула з шкіряної тули і швидко падала, так як моє життя після цих «гостинців з сім’єю». Якщо її зараз не зловити, то мене помітять і про мої походеньки буде знати весь палац, бідна тітка Клер. Я не могла цього допустити. Відірвавши праву руку від флюгера, а лівою притримуючи інші стріли, моє тіло кинулось ловити дерев’яну зрадницю, і тільки ноги продовжували триматись за металеву жар-птицю. А тепер уявіть собі: «Сушена мойва висить на гачку і чекає долі» - оце. Не варто казати, що всі мої спідниці спустились на лоба і світові показалась найкраща картина маслом. Художники доби ренесансу точно б не залишились байдужими до моїх панталончиків. Я хотіла крізь землю провалитись, знову, але все ще з бажанням нікому не трапитись на очі.

         Не знаю, скільки так провисла перш ніж голоси припинились, а їм на зміну почулися кроки, які покидали стайню. Слава богам, тепер треба піднятися з цього соромного положення, та мої ноги від довгого навантаження почали здаватись. Я старалась хоча б якось цьому завадити, але не вийшло. В такі моменти від всієї душі проклинаю закони гравітації і тертя, які не хотіли дружити з моєю вагою і гладкою спідницею. А щоб вам, я падаю! Зараз подарую свій перший поцілунок твердому камінню і схоже, що останній теж.

      Із гуркотом гепнулась з того даху. І, на диво, навіть не крикнула, а все тому, що від болю кричав той на кого я успішно звалилася. Лежала і не розуміла, що за чудо, що я до сих пір жива. Як тільки розплющила очі, щоб побачити знову цей світ, спіткнулась поглядом об руді вій, на яких спочивало моє чоло. Відстань між нашими губами була мізерною і я відчула важкий подих на своїй щоці. На рахунок поцілунку з камінням не вгадала, але те і на краще. Навіщо тверді брили, якщо є хлопці. Зрозумівши, що до сих пір лежу на якомусь юнаку, прийнялась швидко підійматись, але, випадково спершись об його плече, почула болючий вигук від чого втратила точку опори і знову впала. Тепер я його точно впізнала. Дівоче тіло приземлилося на конюха, який заступився перед Джеральдом за Мей. Схоже сама доля пророкувала, що сьогодні він має постраждати, як не зранку так після. І, на жаль, виконавцем цього пророцтва стала я.

- Мені так шкода, я думала тут нікого не має,- почала вибачатись, але він жестом дав знак, щоб я припинила. Юнак піднявся і схопився правою рукою за ліве плече. Добряче йому від мене дісталось, а я ж просто хотіла прогулятись. Ходяча катастрофа, тобі взагалі до людей підходити заборонено. От повернешся додому і заведеш собі горилюда, аби нікому лишній раз не нашкодити, але якщо так подумати інших створінь теж шкода…От, і як з цим жити?

– Вам варто піти до лікаря, а якщо зламали?- я потягнулася до нього, але хлопець міцно стиснув сорочку і відкинув мою руку. Така поведінка видалась трохи грубою. Він помітив здивування на моєму лиці і вирішив, більше не повертатись до цієї теми і після тривалої паузи спитав:

- Пані, ви щось хотіли?

       У цій ситуації те, що він сказав було найабсурднішим, зі всього, що тільки міг запитати. Стоїш собі, вітер в кишенях свистить, все як завжди і тут тобі з неба на голову, в прямому сенсі, падає дівчисько, яке ще й вмудряється пошкодити, а той зламати руку, яка приносить тобі хліб, а ти питаєшся, що я хочу? Я хочу, аби спалили до тла всі чортові корсети, ось чого істино жадаю. Проте вирішила відповісти не згадуючи тої душевної травми.

- Насправді, я хотіла вас,- закцентувала на останньому слові я. Сказати, що його біль як рукою зняло означає збрехати. Він не розумів чи то я сильніше вдарилась за нього, чи в мене настільки погане почуття гумору, тому що в наступний момент просто встав і без лишніх слів пішов.- Я не це мала на увазі, зачекайте! Насправді ви мені потрібні,- на цих словах хлопець просто побіг.- Як конюх! Та зупиніться ви.

      Слова на нього не діяли, за мить він сховався за стінами стадниці. Я ввійшла в неї і одразу почула миле фиркання і не менш приємний запах десятків коней. Їх була величезна кількість, всіх мастей і порід. І як серед цього всього знайти Енігму? Пощастило, що мій чорний красень знаходився недалеко від входу і я одразу зустрілася з ним поглядом. Кожного разу вдивлялася в його темні очі і завжди бачила щось нове. Я виросла в цих вуглинках, вони були ще одним маленьким дзеркальцем для моєї душі. Проте нашу ідилію перервало інше фиркання, на цей раз людське. Синьоокий хлопець тримав в руках сідло і все, що було необхідно для кінної прогулянки.