Глава 22

Опритомніли всі троє практично одночасно. Насамперед виявили, що знаходяться на пляжі все ще того острова, на який їх закинув літак Сандерса.

- Як ми тут опинилися? – першим заговорив Фіма, сівши на піску і тримаючись двома руками за голову, наче боячись, щоб вона ненароком не розкололася.

- Це що, сон був? - здивувалася слідом і Дарія, піднімаючись.

Голова нещадно боліла, дивитись на світ було важко.

- Ми були у піратів, чи просто напередодні понапивалися? - приєднався зі своїм питанням і Нікітін.

Вони піднялися з піску, покрутили головами.

Зрозуміли, що ще на знайомому пляжі. Вдалині виднівся табір.

- Шарлатан, а не шаман! – усміхнувся Фіма. - Треба ж, як по-дитячому нас розвів. А ми смішні та повірили.

- Незрозуміло, навіщо все це було? – дивлячись на океан, знизав плечима Ростислав.

- Та заради сміху! – відповів йому Юхим. - Сидять, мабуть, іржуть із нас.

- Зачекайте! – зупинила їх Дарина. - Щось не так.

Вона доторкнулася рукою до грудей у ​​районі серця.

- Він не шарлатан! - здивовано підняла брови, обернувшись до хлопців. - Я нічого не відчуваю! Наче ви дві малознайомі мені людини!

Чоловіки напружилися, різко ставши серйозними.

Вона мала рацію. У серці більше не залишилося ні тепла, ні болю.

І Фіма та Ростик одночасно зрозуміли, що їх більше не тягне до дівчини з колишньою силою. Більше не хотілося її обійняти та притиснути до себе. Її вигляд не викликав ні радості, ні жалю, а лише легкий суто чоловічий інтерес, від погляду на гарненьку особу протилежної статі.

Вони все пам'ятали, але не відчували.

- Неймовірно! - усміхнулася Даша.- Повна свобода!

У два кроки вона подолала відстань, торкнулася рукою спочатку одного, потім іншого.

- Це ж чудово! – видала радісно. – Наче життя із чистого аркуша. Фіма, повернемося додому – одразу подам на розлучення.

Вона крутнулася, і легкою ходою, підстрибуючи від надлишку веселощів, вирушила в табір.

- Стерва таки рідкісна! - навздогін зовсім не тихо, щоб вона почула, сказав Фіма.

- Так, цього в неї не відібрати! – вперше з ним погодився Нікітін.

- Ну що? – Юхим глянув на колишнього суперника. – З піснею у нове життя?

І теж рушив слідом за поки що дружиною.

- У нове життя! – з гіркою усмішкою підхопив Ростислав.

Йому від чогось було зовсім не весело. Навпаки, на душі стало нудно, ніби втратив частинку себе.

Так звана «свобода» його не тішила.

При наближенні до табору їх помітили. Назустріч вибігли екстемальці.

- Ви живі?! – здивовано скрикнув Береза. – А ми тут уже й не сподівалися вас ще раз побачити!

Хоч його слова й носили негативний відтінок, сказав він це все з часткою жарту, наперекір своїй промові, радіючи появі товаришів.

За ним підтягнулися й інші. З усіх боків посипалися питання.

- Як ви? Як вам вдалося втекти від піратів? Що вони з вами зробили?

- Так, нічого страшного не сталося! - відповідала за всіх Дар'я. - Пірати виявилися миролюбними.

Але народ продовжував шуміти, сиплячи різними питаннями та припущеннями.

- А навіщо вони вас забирали? - вибилося одне питання із загального ряду.

- Просто… - Даша на ходу вигадувала виправдання. – Їм було цікаво, хто ми й звідки. Цей острів ж безлюдний. Їхній шаман у юності навчався у нас у країні.Останнє було правдою, тому легко змішалося з брехнею.

- Тобто вас по розпитували і відпустили? – недовірливо видав Великопольський.

- Ну, спочатку дали випити якийсь напій, - сміючись, продовжила вона свою брехню. - Не дуже смачний, але видно традиційний, ми ніяк не могли відмовитися.

- І ви випили? – злякалася Валечка. - А якщо отрута яка? Повільнодіюча? І ви помрете?

- Валю, у тебе сильно розігралася уява! - нарікала їй Дарина. – Навіщо їм нас цькувати, якщо в них була зброя? Простіше пристрелити і справу з кінцем.

- До того ж, кінці у воду! - підхопив хохму Артур.

На цьому посміявшись, екстремальці заспокоїлися. Життя на острові повернулося до своєї колії.

Тільки з трьома мандрівниками до піратів творилося щось негаразд.

Дарина була, як ніколи весела, жартувала, сміялася. До всього їй було діло. Організовувала все, до чого «дотягувалися її руки».

Єршов не міг натішитися.

- Дар'я Андріївна – вогонь! - радісно повторював він. – Я не помилився у виборі людини на таку відповідальну посаду!

На Великопольському її поведінка діяла, як червона ганчірка на бика. З кожною хвилиною, здавалося, ще трохи і він вибухне.

Дочекавшись, коли Воронцова пішла з табору, Павло пішов за нею.

- Що там з тобою туземці зробили, що така щаслива? – спитав він здалеку.

Здивована його словами, Даша зупинилася.

- Тобі чого? – хмикнула саркастично. - Знову заздрістю давишся?

- Що, всім табором мали, два мужики вже з тобою не можуть впоратися? – видав гидоту Великопольський, не в змозі стримувати свій гнів.

Дарина вибухнула, мов сухий порох. Вона різко обернулася і з розмаху заїхала чоловікові в щелепу.

Той від несподіванки відсахнувся і впав на п'яту точку.

- Ах, ти! - схопився він, з розбігу збираючись поквитатися з ненависною начальницею, але в останню мить, коли він майже дістався дівчини, на нього ніби лавина обрушилася, збивши з ніг.

То був незрозуміло звідки з'явшийся Нікітін. Він звалив кривдника і завдав йому пару ґрунтовних ударів, щоб той більше не намагався підвестися.

- Ростик! – здивувалася Дарина. – Ти навіщо?

У неї в голові крутилися десятки запитань: Чому Кіт кинувся їй на допомогу? Він стежив за ними? Що відбувається? Його почуття не змінились? Чаклунство не подіяло?»

Але вилилося все це лише в одне дивне питання. Як виявилося, Нікітін зрозумів її з півслова.

- Не люблю, коли жінок кривдять! - видав він, знизавши плечима і додав ніяково. - Я помітив, що він пішов за тобою.