Розділ 7

…

І справді, це було лише питання часу.

Елла не особливо чекала того дня, коли вона вирушить до монастиря. Вона сиділа у своїй спальні і дивилася у вікно «Сьогодні погода тиха, небо чисте», - перше, що спало їй на думку.

Надворі помітно темніло, і вдалині чути були звуки пострілів. Вона вийшла на дах будинку через своє вікно і побачила, як палає один із заводів.

Вона сиділа тихо, щоб її ніхто не побачив. Нахилившись трохи вперед, вона побачила натовп, який промайнув повз хату (десь таке вона вже бачила)... І знову були постріли, вдалині з'явилися маленькі вогні. Лай собак упереміш із пострілами довго не вщухав; у всіх будинках різко спалахнули ліхтарі та лампи, вся вулиця світилася. Ніхто не міг заснути. Вогняні протести дісталися і до Холм-стріт, надвір вийшов увесь квартал. Дим від палаючого заводу просочував вулицю своїм їдким запахом, всі закривали вікна, люди бігали туди-сюди, і хтось кричав із темряви.

Уряд оголосив про кризу у країні!

Слово "криза" лунало по кварталу, люди перемовлялися між собою. За одну ніч у Кепітал-сіті закрили три заводи, п'ять шкіл та один госпіталь; на вокзал прибували потяги з біженцями та робітниками. Завод на Холм-стріт вже догорав, а протести так і не вщухали, люди металися, пошепки перемовлялися між собою.

Елла ніяк не могла заснути; гул машин, гавкіт собак і крики людей не давали їй заснути. Вона сиділа на даху і спостерігала за тим, що відбувається. Надворі вже світлішало, протестувальники не збиралися розходитися. Елла спустилася до своєї кімнати. Перші промені сонця, пробиваючись крізь дим і туман, залили кімнату теплим світлом, шум на вулиці потроху стихав. Елла тихо вийшла на кухню і побачила Хелен, яка сиділа тут усю ніч: сьогодні ніхто не міг заснути. Руперт навіть додому не приходив. Елла взяла ключі і мовчки спустилася надвір. Осінній вітер трохи лоскотав їй обличчя, на траві всюди видно ранкову росу.

На ранок на вулиці вже нікого не було: хто на роботу, хто додому. Крики людей стихали, Холм-стріт наче завмерла, не було видно жодної душі, тільки одна Елла стояла на терасі вдома і дивилася на всі боки. До неї вийшла Хелен з щойно звареною кавою; на вулиці було ще рано і пара від гарячої кави піднімалася вгору.

Стоячи на терасі, вдалині вони побачили силует, який неквапливо прямував до них. То був Руперт, змучений роботою, він повертався додому. Ця ніч була для всіх напруженою.

Хтось лишився без роботи, комусь пощастило більше. Закривали здебільшого дрібні заводи та підприємства.

Більшість населення залишилося на вулиці; біженці з усієї Америки приїжджали до Кепітал-сіті з надією на краще життя, більшість із них залишилися ні з чим. Столичні магазини славилися своїми порожніми полицями та вітринами. Один раз на тиждень магазини заповнювали хлібом, молоком, яйцями, сіллю, цукром, а також мукою, бувало, що з їжі в будинках були лише черствий хліб та віскі. Люди вже звикли до картоплі та хліба, та й у магазинах вибір теж не великий. М'ясо та риба були рідкісними делікатесами, і дозволити собі їх міг не кожен. Надворі вже темніло, і деякі райони поступово занурювалися в темряву. Повечерявши, Елла вже збиралася лягати спати, як раптом з вулиці почали долинати звуки пострілів - їй здавалося, що вони стають ближче та ближче. Вона підійшла до вікна і щільно зачинила його. Постеливши нову постільну білизну, погасивши світло, вона лягла в тепле ліжко. На подив, на вулиці стихло.

Ця ніч видалася тихою. Елла прокинулася раніше, тому що сьогодні особливий день - вона йде на навчання.

Вона стояла посеред кімнати і дивилася так сумно, начебто вона сюди більше не повернеться. Хелен покликала її на кухню снідати. Елла вийшла і на ній не було обличчя. Хелен її заспокоювала і казала, що це ненадовго.

Школа при монастирі святої Марії знаходилася ближче до центру на Мейн-стріт. Туди ходили переважно діти біженців, мігрантів і священнослужителів.

Ну ось настав той день, якого вона так не хотіла, адже сьогодні її чекає поїздка до Монастирської школи Святої Марії. Сидячи за столом, вона тягла до останнього моменту, поки Хелен не сказала:

Елло, ти вже готова? Нам час їхати.

"Напевно, нічого гіршого від цього немає", - думала Елла. Вона вийшла з кухні, взяла шаль і пішла до виходу, де на них уже чекало таксі. Вона мовчки сіла в машину, і вони вирушили в дорогу. Елла всю дорогу мовчала, та й за весь ранок вона нічого не сказала. Хелен лише підбадьорювала її:

Не хвилюйся, це ж ненадовго, може, у тебе з'являться нові друзі; тобі не завадило б з кимось потоваришувати.

Елла все дивилася поглядом, що зупинився у вікно, спостерігаючи за тим, як змінюється пейзаж навколо них. Великі долини та заводи вже позаду, ось він, справжній Кепітал-Сіті! Такий величний та помпезний на вигляд. Он католицький храм, а поряд симпатична площа, вся вкрита сухими рослинами. Влітку тут, мабуть, гарно. Все місто - це суміш храмів, церков, площ, маленьких магазинчиків, милих кафе та безлічі житлових багатоповерхівок. Ринковий бульвар - найдовша вулиця у місті, це діловий центр міста та, напевно, цілого штату. Серед великих будинків банків та контор помітно виділялися убогі сірі житлові будинки.

Елла непомітно заснула. А вони все їхали вздовж міста...

Від різкого поштовху таксі вона прокинулася і запитала:

Ми що, вже приїхали?

Так, люба, ми на місці, прокидайся, - тихим і спокійним голосом відповіла Хелен.

Вони повільно вийшли з машини. Перше, що впало їм у вічі – це величезних розмірів монастир та безліч маленьких будівель навколо нього. Вони підійшли до воріт, де їх зустріла сестра Берта.

Доброго дня! Раді вас вітати у домі Божому! Я сестра Берта, йдіть за мною, я вам все покажу.

Вони увійшли на територію монастиря і мовчки йшли за сестрою Бертою.

Це учбовий корпус, де знаходиться школа. Он там знаходиться наш пансіон, де учні проживатимуть упродовж навчального року. У нас дотримуються режиму дня: о шостій ми йдемо на молитву, о сьомій сніданок, а о дев'ятій починаються заняття, які закінчуються о третій годині.