РОЗДІЛ III. Другий шанс

Я пролетіла повз ще один пояс астероїдів  і пролітаючи останній астероїд відволіклася і ледь не врізалася у блакитну зірку. Вона була завбільшки з мене і вже ледь світила. Я зацікавлено завмерла, від зірки відчувалася печаль та безпомічність. Пройшла хвилина перш ніж зірка помітила мене і засяяла трохи яскравіше, до її емоцій додалися хвилювання та страх. Я відчувала їх дуже чітко. Через секунду в моїй голові пролунав голос повний жаху:

«— Послухай мене мандрівнице, швидше вирушай звідси геть, я скору загину, і вибух, який станеться після моєї смерті знищить тут все на відстані двох кілометрів. Якщо хочеш залишитися цілою тікай! Я попереджаю, тому що не хочу, щоб через мене хтось постраждав.

— Від небезпеки тікають тільки боягузи. Крім того, думаю я зможу тебе врятувати.

— Як? – у голосі зірки вчувалася надія, яку приховувала байдужість.

— Побачиш.»

Я посміхнулася, чому вона має гинути, якщо я можу її врятувати. Я закрила очі.  

Отже, щоб врятувати зірку, їй потрібно подарувати життя. Життя людини підтримує серце, отже якщо віддати зірці серце, вона зможе прожити довше. Це якщо звичайне, а ось якщо таке як в мене…

Я приклала руку до серця і подумки віддала наказ. Коли я відвела руку, в ній залишилася половина серця. Воно продовжувало скорочуватися. Вийшло!

Якщо таке серце як у мене, з’єднати з зіркою, то вона зможе прожити на одному рівні зі мною, тобто майже вічно, поки мене не вб’ють.

Я піднесла половину серця до зірки і разом з сяйвом воно зникло. Зірка почала світитися, я відлетіла та закрила очі руками. Пройшло кілька секунд і я відчула як мене хтось обійняв захищаючи від світла зірки. Щойно сяйво зникло, я ризикнула відкрити очі і мій погляд впав на чоловіка, який обіймав мене за плечі. Він був вищим за мене, широкі плечі і абсолютно біле волосся, яке діставало йому доплечей. Він нарешті відпустив мене і відступив на крок назад. На його губах сяяла посмішка, а блакитні очі блистіли вдячністю.

— Дякую тобі за порятунок, завдяки тобі, я можу продовжувати жити.

— Нема за що. Але скажи, як тебе звуть і чому аура навколо так змінилася і здається місцевість теж? – я відчувала, що аура магії стала набагато сильнішою, таке враження, що вибух зірки викривив простір і змінив його.

— Точно, моє ім’я Іслар Делор тан Алькатрас. Я душа зірки і завдяки твоєму серцю, я дістав матеріальне тіло. А на рахунок аури… це через вибух. Він спричинив розрив простору, через нього створився новий світ, у якому ми зараз знаходимося, тому місцевість і змінилася. Аура, яку ти відчуваєш, це аура зоряних систем, моя магія, з’єднавшись з твоєю, створила орбіти для планет, саме їхню ауру ти і відчула.

— Зрозуміло. Але це все-одно дивно, моя магія знищує, але не створює.

— Твоя магія знищення, поєдналася з магією творення, якою володіють зірки, вони перемішалися між собою і створили світ, захищений так, як не можна навіть уявити. Твоя темрява створила захисний купол навколо цієї зоряної системи.

— Звідки ти знаєш про темряву?

— Я відчув твою ауру. А легенди про Нищительку Світів, доходять навіть до зірок, але не багато з нас знають, що Нищителька Міраяміна Мідорі алеар Шторм, це Велика Хранителька Світів. Про тебе складають легенди, як про нищительку так і про хранительку. Залишилися зірки, які пам’ятають навіть вершницю Міраяміну. Я жив при всіх твоїх утіленнях. Але я ніколи не думав, що легендарна Міраяміна мене врятує і подарує другий шанс на життя.

— Я теж не вірила, що колись матиму право вибору ким бути. Мою долю завжди вирішували без мене.

— Справді.

— На жаль. Так було завжди, моя доля щоразу була вирішена наперед. Проте зараз, мені дали самій вибирати ким мені бути,  у цьому житті, я не підвладна ні богам, ні долі.

— І ти щаслива?

— Абсолютно. Мені ніколи не вистачало свободи, я постійно робила те, що мені казали. Сказали врятувати світ, я врятувала, сказати знищити, я знищила, а тепер, я можу робити що хочу, – Іслар посміхнувся і я посміхнулася у відповідь.