РОЗДІЛ V. Ловити на живця

Ми опинилися біля вогнища, навколо нас проходили воїни. Я зупинила одного з гвардійців.

— Повідом всіх генералів, щоб збирали Малу Королівську Раду.

— Як забажаєте, головнокомандувачка Шторм. – Гвардієць вклонився і попрямував геть.

Я повернулася до свого шатра, а через годину, прибули всі, хто мав брати участь у нараді.

В Емфаліоні є дві ради, Мала Королівська Рада і Велика. На Малій раді присутні лише королі та генерали. На Великій можуть брати участь також заступники або посланці королів, їхні спадкоємці, майори, капітани та Королівські Вартові, які оберігають монархів.

Коли всі, кому заборонялося брати участь у цій нараді, вийшли, я взяла слово:

— Отже, шановні королі та генерали. Два наших рейди на ворожий табір не принесли бажаного результату, ми так і не змогли дібратися до короля Аракса. Тому я придумала інший варіант. Ми ловитимемо його на живця…

*****

Я прямувала коридорами в’язниці, яка знаходилася під найбільшою ареною Емфаліону – Ареною Варіас. Мої руки були закутті у кайдани, а супроводжували мене двоє Хранителів. Вони були одягненні у чорну, блокуючу магію броню.

Я йшла вперед, згадуючи події, які відбулися рівно п’ять годин тому:

«— Ми ловитимемо його на живця. Прикинемося, ніби програємо, і здамося їм в полон. Вони в будь-якому випадку приведуть мене до Аракса. А коли я зустрінуся з ним, вб’ю. Все просто. – Я сіла, закинувши ногу на ногу.

— І ти думаєш, вони на це поведуться?

— Я в цьому впевнена Ваяранаре. – Він задумливо подивився на мене.

Ми обговорили деталі і генерали вийшли повідомити про все армію, а через дві години, Хранителі напали.

Все йшло за планом, ми вдавали ніби дуже виснажені і Хранителі повірили. Мене та генералів захопили в полон. Війську на чолі з майорами, ми наказали відступити, вони мали сховатися до того часу, поки все не закінчиться.

Нас доправили до в’язниці і майже відразу прийшов мій вирок, мене мають стратити через дві години, на страті будуть присутні більшість жителів Емфаліону.»

Я замружилася від того, що світло засліпило мене на кілька секунд, щойно я звикла до нього, мене повели до центру арени. Довгий шлейф мого вбрання тягнувся позаду. Я йшла гордо піднявши голову. У нас був план, проте інше деякі деталі не знали. У мене був зовсім інший варіант перебігу подій і мені жаль, що довелося збрехати їм, але виходу нема.

Аракс, закутий в чорний обладунок сидить на підвищені навпроти мене.

Звідки я знаю, що це саме Аракс? До нього сходяться всі ментальні нитки на деяких Хранителях.

Він робить рух рукою і з тіні виходить воїн закутий в обладунки, він підходить ближче і заносить меч над головою. За мить до того, як меч має опуститися на мою голову, я зупиняю час.

Вони думали, що зможуть стратити мене?! Жодні їхні анти магічні кайдани, блокуючі магію обладунки не зупинять мене. Одним рухом, я розриваю кайдани і стаю за спину воїна, на ходу викликаючи меч, щойно він з’являється в моїй руці, я повертаю часу його звичний хід.

Хранитель пронизує мечем повітря, він обертається і кидається з мечем на мене. Я перемагаю його досить легко. Аракс піднімається зі свого місця, і, завмерши на мить, зістрибує на арену. До нього підбігають двоє моїх супроводжуючих.

— Приємно все-таки зустрітися з тобою, королю Араксе Зіріан теар Альдевія! Проте в мене для тебе погані новини, я помирати найближчим часом не планую. Тому я викликаю вас на дуель, ви троє битиметеся проти мене одної, - я розтиснула долоню і на ній з’явилася біла рукавичка. Я кинула її Араксу, він спіймав її і цього було досить. — Бачу ти прийняв виклик. Цікаво і як це  ти не злякався? Жаль, а я б із задоволенням подивилася на те, як ти в сльозах тікаєш геть. Завтра, о півдні на цій самій арені. Умови такі, перемагаєш ти, Емфаліон твій, ти можеш робити з ним, що забажаєш. Але якщо переможу я… я знищу всіх Хранителів, а ти не заважатимеш мені, ти просто дивитимешся як гинуть твої люди і твоя сім’я разом з ними. Умов я не мінятиму. – Я випустила трохи темряви і вона, сформувавши коло, розпалася на іскри. Це означало, що магія прийняла умови, отже їх не можна змінити.

Я розвернулася і пішла геть з арени. За традиціями дуелі, Аракс мав зняти облогу всіх міст Емфаліону і відпустити полонених, я ж в свою чергу мала надати їм місце для ночівлі. Я зупинила одного з жителів і наказала йому домовитися, щоб наших «гостей» заселили до готелю. Я повернулася до свого палацу, там мене в коридорі перехопив Мідас.

— Що ти задумала? Навіщо була вся ця вистава?!

— Я давно вже планувала викликати їх на дуель, але знаєш… коли я стояла на арені, я відчула справжню ауру Аракса, нічим не приховану. За силою він майже рівня мені. А коли вони стали разом, ті двоє ніби скопіювали його силу. І якщо так подумати, якщо я змагатимуся з ними трьома одночасно, я можу програти.

— І ти знала це, але все-одно викликала їх на дуель?! Ти взагалі нормальна?!

— Заспокойся Мідасе, у мене є план, як їх перемогти. Я використаю Заборонене заклинання: Аківедар.

— Аківедар?! Ти хоч пам’ятаєш, чому воно називається Забороненим?! Пам’ятаєш, яка плата за його використання?!

— Так, пам’ятаю. Воно знищує того, на кого направлене, при цьому вбиваючи всіх, хто його використав, без винятків. Навіть безсмертних…

— Ти або дуже хоробра, або дуже дурна!

— Вибач…

— Що?

— Вибач, що розказала тобі.

— Що ти хочеш цим сказати?

— Ти не мав цього знати. Забуть, що я тобі сказала. – Я витягнула руку вперед і випустивши трішки Хаосу, стерла пам’ять Мідасу. Він втратив свідомість. Я перенесла його до цілителів і повернулася до своєї кімнати.