Емфаліон. Всесвіт не має меж

ЕПІЛОГ. Щасливий кінець

— Ось така історія. А тепер спати. – Я нахилилася і поцілувала спершу дівчинку, а потім і хлопчика.

— Мамо, ми не хочемо спати! Розкажи ще щось. – Вони разом вигукнули це і подивилися на мене.

— Якщо не будете слухатися, завтра я вам  нічого не розкажу. – Я вдавано суворо подивилася на них.

— Але мамо!

— Ніяких але! Маму треба слухатися, тому спіть. – Іслар підійшов до мене і обійняв за плечі, я була рада, що він зі мною.

— А завтра, до нас у гості приїдуть дядько Ваяранар та тітка Літарія. – Яких ви минулого року звели разом. Я не сказала цього вголос, проте, це була правда. Вони звичайно зробили це випадково, штовхнувши їх один до одного так, що вони поцілувалися, але, факт є фактом, саме завдяки їм, вони разом і дуже щасливі.

— Ура! – Неріан був дуже радий.

— А дядько Мідас і тітка Арістія теж приїдуть? – Карія подивилася на нас з Ісларом з надією, і ми просто не могли встояти.

— Можливо, якщо будете чесними, ми попросимо їх приїхати, разом з кузенами. – Почувши це, діти відразу лягли. Ми вийшли і повернулися до своєї кімнати.

— Все-таки, вкласти спати шестирічних дітей, це не те саме, що й двомісячних.

— Це точно.

Через місяць після мого зізнання, Іслар зробив мені пропозицію, і ось ми вже десять років одруженні, а шість років тому, у нас народилися близнюки. Хоч спершу було важко відразу двох няньчити, але діти того варті, вони квіти, які кардинально змінили життя всіх.

Дорогі читачі! Дякую всім, хто був зі мною! До скорих зустрічей!




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше