Глава 2

Увесь день, до заходу сонця, я старався зробити вогняний щит. Я ніяк не міг це зробити. Від зневір’я я просто сів на коліна і почав молитися. Я ніколи раніше не молився, дивно звісно ж, але правда. Я молився Богу вогню Сварожичу.

Після цього я знову і знову старався поставити вогняний щит.

– Я не зможу! Немає у мене вогню!

– Ти цілковито прав. – Почув я голос Брата.

– Знову ти!

Я розізлився і... 

– Ти це бачив? Я зумів! Зумів! Нарешті!

Я радів, а от у брата на обличчі з’явився смуток. 

– Ти ще й не радий за мене!

– Ти підеш. – Сумно почав він. – Я втратив батька, а тепер ще й брата.

– Ну чого це я маю померти?! - Це мене трохи розізлило. І він і мама говорять так, ніби я на відрубання голови йду, а не на захист Епсіліону. 

– Мій батько обіцяв повернутися. Повернувся, звісно, але не живий... 

Він сів на землю і дістав фотограію.

 *ілюстрація*

Я майже ніколи не бачив брата сумним. Він завжди веселий або у нейтральному настрої. А тут… Я ніколи не цікавився його батьком. Я подивився на фото. Він так схожий на Дері! Тобто Дері схожий на свого батька.

 – Ви схожі.

– Мама теж так каже. Вона розповіла, що я і по характеру, і по звичках на нього схожий. Я не хочу ще й тебе втратити.

– Я вернусь живим. Обіцяю.

Ми обнялись.

– Тепер ти готовий стати магером. Церемонію можна провести вже на наступному тижні.

Ми пішли додому.

Увесь наступний день я готувався до церемонії. Хоч я і зумів тоді поставити вогняний щит, та це все одно давалося мені важко. Вогонь - це не моя стихія.

Після сотень спроб, з яких лише кілька були вдалі, я повертався додому. Я вже записався до добровільної армії. Завтра буде церемонія посвячення і я стану магером. А за кілька днів я вирушу у місто Катерфляй. Там пройде наша підготовка. Ми маємо взнати про океанид і як з ними боротися. також з нами будуть дагонці. Ми маємо навчитися користуватися деякими дагонськими технологіями. Там з нами будуть й воїни з добровільної дагонської армії. Вони будуть навчатися магії. Ми пробудемо там лише кілька місяців. А далі буде видно - деякі вирушать на Дагон, а деякі залишаться захищати Альтон.

Дері зустрів мене на порозі.

– Зумів?

– Кілька раз з сотнь спроб. Я не знаю чи вдасться мені поставити щит. У мене є лише 3 спроби.

– У мене хороша новина - я звернувся до Кола Старців*. Ти ще зовсім молодий, а вже гарно можеш ставити щити і маєш цілих 2 магічних уміння. Тому у тебе буде цілих 5 спроб, аби поставити вогняний щит. Ох і нелегко мені було вмовити їх.

– Дякую тобі, Братику!

Ми обнялися.

– Я гадав, що ти не хочеш аби я йшов у добровільну армію.

– Я тебе знаю. Якщо ти чогось хочеш – не зупинишся, поки не зробиш це. Тим паче для того аби піти у добровільну армію, не обов'язково бути **. Беруть й так.

 У тому, що я упертий і цілеспрямований - брат прав.

– Головне – Почав говорити Дері – Ніколи не здавайся! І Ще дещо – ми чекаємо тебе живим!

– Звісно, брате. А ти що збираєшся робити? Які у тебе плани?

– Буду тут. Буду допомагати батькам, працювати. Я тут дівчину знайшов. Може поженимся, дітей заведемо.

– Бережи нашу сестру. Вона такий малий янгол.

– От і домовились! Ти – бережеш себе, а я – бережу сестру.

Я розсміявся.

– Ну ти й жартівник.

Нашій сестрі лише 5(4) років. Та вона вже розумничка. Мені дуже подобалось проводити з нею час. Вона маленьке янголятко на землі.

 Я зайшов у будинок.

– Сину, ти точно хочеш йти?

– Так, мамо.

Вона задає мені питання на цю тему вже весь тиждень. Та крае не сперечатися з нею. Все ж вона хвилюється за мене.

– А де тато?

– Він працює.

– А ти любила батька Дері? – Навіть й не знаю навіщо я задав це питання.

Вона сумно глянула на мене. 

– Звісно. Та я не хочу щось згадувати про нього. Дері так на нього схожий. Усім! І зовнішність, і голос, і звички! Ніби це не моя й його дитина, а лише його. Раніше Дері часто ходив на могилу батька.

Вона трохи помовчала й додала:

– Я не хочу аби ти повторив його долю.Та я не буду тобі заважати. Хочеш – йди. Це твій шлях, твоя доля.