Епсіліон

Глава 4

Я побіг додому. Залишилось лише пройти церемонію.  Я вбіг до хати.

–  Мамо, я пройшов.

–  Вітаю.

Мама відповіла мені холодним тоном.

–  Невже ти настільки не хочеш збуттю моєї мрії, що навіть не рада, що я стану магером?!

Я не хотів говорити з мамою. Батько вже був на роботі. Брат вже, мабуть, також. Хіба що сестричка дома. Але я був так злий на маму, що просто попив води і пішов на церемоніальну площу.

 Інших кандидатів, окрім мене, не було. Я не знав,що робити, тож просто сів під дерево. Я довго роздумував про своє життя.

– Вставай, хлопчино.

Я піднявся. Переді мною був чоловік  років 88-90(40).

–  Тебе ж Грегором звуть. Це твоє дитяче ім’я. Тобі треба дати доросле ймення.

–  Але ж це не обов’язково. Я можу залишитися Грегором.

–  Можеш. Але… Мало хто залишає своє дитяче ім’я. У моєму народі це погана прикмета.

–  Я не з вашого народу.

 Усього на Епсіліоні є 7 народів. Хоча скоріше 6. Бо народ пустелі вже зник. Мабуть. Це народ, що живе у пустелі ** на сході. Мій народ, римули та інші. Ми не сильно відрізняємося друг від друга. Мова у нас одна. Щоправда різні говірки.Та ми чудово розуміємо один одного. Війна об’єднала усі народи магії. Може й дагонців між собою об’єднала. У нас навіть мови змінились. Кожен народ майже не розумів мову іншого народу, та людям пришлось підлаштовувати мови друг під друга. Одна мова не утворилась, та мови стали дуже схожими. Немає жодних проблем у їх розумінні.

 Про все це я думав, поки відбувалася церемонія дорослого ім’янаречення. Кожен кандидат мав обрати собі ім’я і узгодити його з шаманом. Після чого відбувалася сама церемонія ім’янаречення. Кандидат казав своє нове ім’я, волхв брав невеличку цепочку, спеціально підготовлену для цього, далі волхв читав молитви і надягав цепочку на кандида, зі словами: “ Тепер ти не * старе ім’я*, а *нове ім’я*. Нехай усі люди це знати будуть. Тепер и не дитина, а посвяченний магер. Відкриють перед тобою Боги знання Небесні і силу Вони тобі дадуть…”

Він казав щось типу цього. Просто, кожен раз його слова трохи відрізнялися. До речі, я казав, що ім’я узгоджують з шаманом, а саме ім’янаречення проводить волхв. І це не помилка.

Шамани - це люди, що мають зв’язок з духами природи.

Волхви - це люди, що є провідниками між Богами і людьми.

Є також *Щурини* це - люди, що спілкуються з душами померлих людей.

Є й інші. Я чув, що у народа пустелі є(чи були) еліони. Це люди, що мають зв’язок з самою Планетою Епсіліон. Церемонія дорослого ім’янаречення закінчилась. Я єдиний, хто відмовився від неї. Далі йшов сам обряд посвячення у Магери. На самому обряді мають бути присутні лише кандидати, головний старейшена, волхви і шамани. На обряд ймення наречення зійшлось немало родичів кандидатів і усіляких зівак. Посвячення у магери відбувається один раз на 2-3 місяці.

 Родичі й зіваки розійшлися. Залишився головний старейшена та кілька шаманів і волхвів. Ну і звісно ж самі кандидати.

Кожен мав поклястися, надягти на себе перстень магера й повідповідати на дивні питання волхвів. Інколи, на таких обрядах волхви кажуть божествене ім’я людини або передвіщення на майбутнє. Спочатку пройшов обряд хлопець на ім’я Аркер, потім хлопець Дінер, а потім настала моя черга.

Я підійшов до старейшени. Він стояв посеред церемоніальної площі. він стояв біля каменю клятви.

– Грегор, що стає магером, у чому ти клянешся?

Я почав говорити клятву:

– Клянуся, що буду вірин Альтону і свому народу. Клянуся,що вірин я буду жінці своїй й батькам своїм. Клянусь, що побратиму на допомогу прийду. Клянусь, що вірин я буду. Клянусь, що не відступлю через страх чи небезпеку. Клянусь, що не здамся я, якщо здаватися не можна. Клянусь, що лише до перемоги йти я буду. Клянусь, що буду піклуватися про своїх дітей, які у мене будуть. Клянусь, що перемогу я здобуду заради мого народу, заради своїх дітей і моїх батьків і усього Роду мого і усього нашого Альтону - дому єдиного. Клянусь, що допоможу нужденному я, як потрібно буде. Клянусь, що гостю у своєму домі я завжди буду радий. Клянусь, що не побоюсь я своє життя покласти, як треба буде.

 Трохи не так я вивчив клятву. Так, я все перерахував, та не в тому порядку.

– Чим доведеш свої слова?

Далі я мав узяти ритуальний ніж, зробити ним невеличку ранку і капнути своєї крові на камінь клятви. Саме це я і зробив.

Далі старейшина узяв перстень. Гарний, темно-синій перстень. На ньому красувався символ багатсва й плодючості, та символ війни. Дивне поєднання.

 Я надягнув перстень. Шаман Агностій почав говорити:

– Ти символи тут бачиш несумісні, та твоє життя поєднає непоєднуване, йди но тепер до волхва Радогоста.

 Я пішов у бік волхва.

– Вітаю, Грегоре. Бажаєш з Дагонцями бути ти? Не від них небезпеки основної чекай, а від дружби з ними. Та з незнайомцем тим - ти ласкавий будь. Бо він є тим, ким є. Й  дружби й кохання не остерігайся, бо сильніші вони є за ненависть їх. Та на острів ворогів ти не пливи, бо там смерть свою здобудеш. Відмовся від неї на користь гор.

 Схоже, це передбачення на майбутнє. Не нудно мені буде!

– Заради чого ти йдеш воювати? Заради чого померти можеш? Й заради кого?

– Важкі питання. Я йду воювати заради... 

Не казати ж йому, що заради подорожей я йду

– … заради захисту…

– Можеш казати не правду мені. Та пам’ятай – ніколи, Ніколи! Не бреши собі! І пам’ятай мої слова.

Він посміхнувся. Я був здивований усім цим.

– Добре. Не забуду.

– Можеш йти, юначе.

Я пішов до старейшини.

– Тепер ти є магером. Хай знають це усі! Ти - магер Грегор Албані з селища Марік. Вітаю тебе!

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше